Аптекар - Стефані Маєр
А можуть і не видавати існування Печери Бетмена. Усі її безпекові засоби були напохваті, найголовніше вміщалось у рюкзак — усе на застібках за категоріями, щоб швидше дістати. Вона попросила Арні підігнати вантажівку якомога ближче до вікна у його спальні, щоб вони могли вскочити в кабіну, зробивши один добре замаскований крок.
Їй хотілось, щоб Кевін зателефонував і довіряв їм настільки, щоб дати номер свого екстреного телефону на випадок надзвичайної ситуації. Можливо, він вдався до додаткових заходів безпеки, про які Арні не знає?
Деніел приготував обід на трьох і попри те, що зараз не було такого піднесеного настрою, як учора ввечері, обід все одно був смачний.
Вона попросила Деніела не витрачати харчі так швидко, адже, можливо, має пройти певний час, перш ніж закупи знову стануть на порядку денному, навіть якщо поїде Арні.
Її дивувало, як Деніел немов і не помічав Арні поруч — ну, не те щоб не помічав, але не зважав на нього. Не те, щоб він якось грубо з Арні поводився чи нехтував ним, але Деніел навіть не намагався приховати від нього близькість, що нещодавно зародилась між ним і Алекс. Двічі він хапав її за руку, а раз поцілував у маківку, коли подавав страви на стіл. Арні, і то не дивина, зовсім не відреагував на вияв почуттів Деніелом, хоча їй вкрай кортіло знати, яка його думка щодо цього.
Арні повідомив їм, що в нього на повороті є собаки, які оббігатимуть уздовж периметра огорожу, поки не вночі, а вдень, саме коли скаути сидітимуть у засідці, спостерігаючи в біноклі. Якщо хтось улаштував вартовий пункт неподалік садиби, собаки його відлякають. Повідомивши таке, Арні, як зазвичай, пішов рано спати. Алекс із Деніелом залишились, щоб переглянути вечірні новини.
Він обійняв її на канапі так природно, що здалося, ніби в цьому немає нічого незвичного. Вона не пригадувала, щоб їй у житті було з кимось так само затишно бути поруч фізично, як із ним. Навіть мати її була стримана на обійми, нечасто виявляла свої почуття хай то словесно чи вчинками. Алекс була близька з Барнабі, але лише вербально, не фізично. Тому вона вважала, що мала б почуватися ніяково, сидячи у когось на колінах і обхопивши його ногами, поклавши голову йому на плече, а він тим часом міцно обіймав її за стан, але натомість почувалась на диво розслаблено. Немов ця близькість незбагненно зменшила стресовість ситуації.
Знову прокрутили ролик про Деніела, цього разу пізніше в програмі, і вона помітила, що ведучого вже втомила ця історія. Управління може силоміць впихнути подію у новини ненадовго, але воно не в змозі запобігти реакціям, які викликає ця абсурдна історія у журналістів. Певна річ, існував ще й очевидний другий акт.
— Мабуть, я маю тебе застерегти… якщо ти ще про це не думав.
— Певен, що ще не думав, — він намагався говорити бадьоро, але вона відчувала настороженість у його голосі.
— Якщо ця історія не дасть швидких результатів, їм доведеться підняти ставки в роботі з журналістами, які на них працюють.
— Що ти маєш на увазі, кажучи про ставки?
Вона відхилилась, щоб бачити його обличчя, і наморщила носа через те, що мала зараз сказати.
— Вони зроблять цю історію маснішою. Скажуть, що тебе підозрюють у злочині. Вигадають учня, якого ти викрав чи побив. Мабуть, щось таке. А можливо, і більш творчо поставляться до питання.
Він перевів погляд з її обличчя на телеекран, хоча диктор уже заговорив про попередні прогнози щодо праймеріз. Він розчервонівся, а потім знову зблід. Вона дала йому час звикнути до цієї думки, розуміючи, як важко порядній людині усвідомити, що ось-ось вона стане злочинцем.
— І я нічим цьому не зараджу, — спокійно мовив він. І то було не зовсім питання.
— Ні.
— Принаймні, мої батьки не дожили, щоб таке побачити. Можливо… гадаю, не всі мої друзі у це повірять.
— Я б не повірила, — погодилась вона.
Він усміхнувся до неї:
— Якось у не такому вже далекому минулому ти вірила, що я збираюсь повбивати кілька мільйонів людей.
— У той час я не зналася з тобою.
— Слушно.
Щойно новини скінчились, вони смиренно побажали одне одному добраніч, а потім вона почала прибирати. Можливо, їм доведеться швидко поїхати. Вона розібрала та склала свою лабораторію, перевдяглась у легінси й чорну футболку — у цьому вбранні вона почуватиметься зручно, якщо сьогодні їм випаде тікати.
Вона знала, що втомилась, але її мозок ніби й не збирався зупинятись. Вона не хотіла нічого пропустити. Можливо, Деніел має рацію, і її перші хиби не були на гірше, а справді, можливо, врятували йому життя. Але вона не могла дозволити собі більше помилок. Зараз на кону не тільки її життя. Вона зітхнула сама до себе. Є переваги в тому, щоб мати приязнь, утім і тягар значно важчий.
Швидкий стукіт перервав її думки.
— Не відчиняй дверей, — застерегла вона, скочивши на ноги. Розкладачка захиталась під нею.
Після нетривалого мовчання Деніел спитав:
— Ти в протигазі?
— Так.
— Я так і думав. Голос у тебе приглушений.
Ще пауза.
— А твою систему безпеки справді так страшенно важко роззброїти? — здивувався він.
— Дай мені хвильку.
Їй знадобилось навіть менше, щоб розімкнути дроти під напругою. Зсунувши протигаз на голову, вона відчинила двері. Він сперся ліктем на одвірок. Вона погано розгледіла його в темряві, але їй здалося, що він має втомлений… і сумний вигляд.
— Ти дуже стурбована, — озвався він, простягши руку, щоб ледве торкнутись її протигаза.
— Власне, я завжди так сплю. Мені його бракує, коли не вдягаю. Щось не те?
— Окрім усього? Ні. Я просто… мені самотньо, я не міг заснути. Хотів побути з тобою, — він завагався. — Можна увійти?
— Гммм, добре, — вона позадкувала на крок, увімкнула світло.
Він роззирнувся, і на обличчі проступив новий вираз.
— Це такою кімнатою Кевін тебе наділив? Чому ти нічого не сказала? Тобі мали віддати мою.
— Мені й тут добре, — запевнила вона його. — Я не дуже полюбляю ліжка. Краще неміцно спати.
— Не знаю, що й сказати. Я не можу спати в ліжку королівського розміру, знаючи, що ти спиш у коморі.
— Мені справді подобається.
Він глянув на неї сповненим сумнівів
