Червоний горобець - Метьюз Джейсон

— Шефе, я розумію, сталася помилка, я цього не планував, просто так сталося. Вона була сама не своя після розмови з директором. Він назвав її «Домінік». Вона все ніяк не могла заспокоїтися, їй потрібен був емоційний зв’язок, вона була під таким тиском.

— Їй потрібен був зв’язок? — спитав Ґейбл зі свого звичного місця на дивані за спиною Нейта. — Це так тепер ваше покоління називає «шпокання»?

Обличчя Форсайта, зазвичай добре, аристократичне, тепер спохмурніло; його очі невідривно дивилися на Нейта, доки той не опустив погляду.

— У таких випадках ти маєш надавати їй те, що потрібно. Ти розмовляєш з нею, підтримуєш. Але не…

— Але не скачеш на ній, як той тхір, — сказав Ґейбл.

— Так, тхір — сказав Форсайт. — А що, як вашим стосункам настане кінець? Що, як одного дня ви посваритесь і вона вирішить, що більше не терпітиме тебе?

— А це не так уже й важко уявити, — сказав Ґейбл.

— Вона й далі працюватиме на ЦРУ? Чи, може, вона працює з нами лише тому, що без тями в тебе закохана…

— Мачо-гаспачо, — сказав Ґейбл.

— Що ти, трясця, мелеш? — спитав Форсайт, глянувши на Ґейбла, який розвалився на дивані. Потім повернувся до Нейта, який розсміявся з Ґейблового коментаря.

— Годі тобі, Нейте, — сказав він. — Попри всі дані, які вона нам уже встигла надати, ДІВА — це новий агент. Ми маємо пересвідчитись, що вона продуктивно працює, перш ніж упевнимось, що вербування спрацювало. Чи значить це, що їй не можна довіряти? І так, і ні; ніколи не можна повністю довіряти агентові. Росіяни марніють, починають сумувати за домівкою. Сходять з розуму. Пам’ятаєш, як Юрченко махав на прощання на трапі літака Аерофлоту? ДІВА сильна, та ми прекрасно розуміємо, що вона імпульсивна, з характером.

Він поглянув на Ґейбла, вчасно не допустивши нового інфантильного коментаря.

— Твоя робота полягає в збиранні розвідданих, гарантуванні безпеки свого агента й сублімації власних емоцій. Ти маєш зробити з ДІВИ найкращого агента, якого тільки зможеш.

— Сублімація, — сказав Ґейбл. — Це значить — не трахатись.

— З першого ж дня в резидентурі ти все нудиш про велике вербування, про те, що не можна втратити це діло, про свій файл. Що ж, дідько, візьмися за цю росіянку як професіонал. Остуди голову.

— Ту, що на твоїх плечах, — сказав Ґейбл.

— І подумай, як ця любовна інтрижка може вплинути на операцію, на неї. Слід починати готуватися до її повернення до Москви. Ми не знаємо точного часу. Вона може відмовитись працювати з Росії, так що змусь її добре все обміркувати, підготуй її.

— Так, сер, — сказав Нейт, дивлячись на Форсайта.

— Ми порозумілися? — спитав Форсайт, нахилившись востаннє.

— Так, так, так, — сказав Нейт. — Я все зрозумів. Дякую за напутні слова, тепер я повернусь до роботи.

— Приємно це чути, — сказав Ґейбл, встаючи з дивана. — Тепер з конспіративної квартири можна забрати ті чотири камери.

Нейт поглянув на нього широко розплющеними очима. Обличчя Форсайта було серйозне.

— Та просто жартую, Ромео, — сказав Ґейбл. — Мені б не вистачило сил дивитися повтори.

***

Форсайт та Ґейбл могли й далі глумитися над Нейтом через його інтрижку, та не стали, бо наступного дня від Домініки надійшов сигнал: уранці Нейт, оторопівши, не міг відірвати руки від дверцят свого авто, коли відчув зсередини на пальцях густий вазелін. Вона намазала ручку вночі. «Сигнал про небезпеку, — подумав він, — плюс дванадцять годин». Ніч була холодна, наближалася скандинавська осінь, памороззю вкриваючи лобове скло, а з вентиляційних отворів уже сочилася пара. Вони чекали в конспіративній квартирі, обдумуючи можливі варіанти надзвичайної ситуації. Вона втекла, її переслідували? Нейт проглянув розклади поромів та літаків. Ґейблова людина з СУПО була на зв’язку. АРЧІ та ВЕРОНІКА сиділи біля телефона. Всі три офіцери ЦРУ мусили чекати, від чого нестримно крутило в животі.

Ніхто не перевірив його годинника — вони були надто хороші для цього.

Нейт підскочив, коли в замку повернувся ключ, і вони зрозуміли, що все добре, бо її холодні блакитні очі іскрилися, а щоки палали червоним — не тільки через СВР, але й з іншої причини.

Ґейбл приготував їй чашку гарячого чаю, і вона дмухала на нього, розповідаючи свою історію, швидко та вправно, в деталях, бо саме так їх усіх і вчили. Вона хотіла їх вразити, приємно здивувати. Попереднього дня невідомий чоловік прийшов до радянського посольства, попросив про зустріч з «охоронцем» і передав конверт з надрукованими на ньому словами: ДОСТАВИТИ НЕРОЗПЕЧАТАНИМ М. ВОЛОНТОВУ. Чоловік вислизнув з посольства, і тупоголовий охоронець не встиг навіть запитати його імені, тож взяв і відніс листа нагору, резидентові Волонтову, який знайшов всередині того листа ще один. Волонтов рявкнув, щоб Домініка зайшла до нього, і його помаранчева хмарка ширяла й вирувала, доки Домініка перекладала лист з англійської. Друкованими літерами було написано, що пред’явник може передати СВР засекречений американський технічний посібник за суму в $500,000 і пропонує зустрітися за п’ять днів у готелі «Kӓmp».

Домініка перевела погляд із Нейта на Форсайта, потім на Ґейбла, відпила чаю і продовжила. В конверті була й друга сторінка, з трьома акуратно вирваними рядками. ЦІЛКОМ ТАЄМНО/УМБРА згори і знизу сторінки, напівжирний заголовок Національна комунікаційна мережа США, верхній кут обрізаний по діагоналі. Волонтов нервував і двічі просив прочитати попередження під заголовком: «Несанкціоноване розповсюдження», «Повернути до управління координації», «Зловживання підлягає кримінальному переслідуванню».

З посірілим обличчям Волонтов гаркнув, щоб вона зробила копію. Сповнений совєцької підлабузницької пихи, він поважно повідомив їй, що збирається передати оригінальну титульну сторінку безпосередньо першому заступникові директора Єгорову, це найвищий пріоритет, так буде безпечніше. Форсайт поглянув на Ґейбла, і той уже підвівся та одягнув свою куртку, коли Домініка задерла светр, дістала зім’ятий шматочок паперу з-під паска спідниці й передала Форсайту — вона зробила другу копію. Американці скупчилися над папірцем; Ґейбл узявся пальцями за відірваний діагонально куток і пробубнів: «Виродок вирізав серійний номер», а тоді поглянув на Домініку й сказав: «Я думав, що казав тобі більше ніколи не робити цього», після чого нахилився, поцілував її в маківку й вийшов. Засекреченим каналом NIACT телеграма з резидентури надійде до Вашингтона за тридцять хвилин. Ґейбл любив надсилати такі телеграми й будити тих любителів пончиків у Ленґлі.

Домініка розповідала, що Волонтов мучився решту дня. Викликав її до себе в кабінет з півдюжини разів, помаранчеве чортове колесо очікування витало навколо його голови. Навіть йому було зрозуміло, що це колосальне розвідувальне везіння. Ближче до закінчення дня він вирішив, що зателефонує Вані Єгорову напряму й повідомить про секретну й потенційно важливу розробку, а також про отримання листа. Хай заступник директора побачить, як він, Волонтов, особисто керує цією операцією.

Волонтов зачинив двері свого кабінету, щоб зробити дзвінок по VCh-телефону, і Домініка почула безпричинний сміх та улесливе й гаркітливе «Da, da, da». «Справжній l’stets, як там ви кажете англійською, задоцілувальник?» «Майже», — сказав Форсайт. Волонтов викликав її вдесяте за день і лукаво повідомив, що заступник директора, звісно ж, затвердив його пропозицію, тож Домініка, і лише Домініка, допомагатиме резидентові в цій справі. Вона мала приготувати гроші — було сказано