Червоний горобець - Метьюз Джейсон

За дві години до кінця робочого дня здавалося, що кожна пара очей дивиться на неї, кожен знає. Потім лоббі й нетерпляча черга працівників посольства, що вишикувалися біля подвійних дверей головного входу, поруч з якими стояв стіл, а біля нього — два бурлаки на Волзі, охорона посольства з коричневими хмарами навколо голів, перевіряли сумки й кишені. Боже-світе, вибіркова перевірка сумок, і мене обирають саме сьогодні. По спині пробіг струмочок поту, вона відчувала, як він стікає все нижче, вона опинилась затиснута в черзі, без змоги втекти назад, нагору, вони за цим слідкували, тож вона міцно притиснула плащ до себе і вкинула флешку собі за пояс, прямо в трусики. Від охоронця тхнуло горілкою, і його червоні очі знали, мали знати, що в неї щось у трусиках, та він лише перевірив вміст її сумки, відсунув на кінець столу й махнув, щоб проходила.

Коли вона розповідала їм про той вечір, адреналін усе ще віддавав жаром у її животі. Нейт стояв осторонь, на порозі маленької кухні, а Форсайт тихо слухав, тримаючи окуляри на лобі. Ґейбл відкрив пиво й випив одним махом.

— Гадаю, всім нам пощастило, що флешки настільки маленькі, — сказав він і, протиснувшись повз Нейта, почав готувати сирне фондю, трясця його матері. Домініка ніколи не куштувала фондю, навіть не знала, що це таке, і коли він закінчив готувати, вони сіли за стіл і вмочали хліб в ароматний плавлений сир, відчуваючи в ньому запах вина, говорили і сміялись.

По обіді Форсайт і Ґейбл пішли додому. Нейт налив два келихи вина, і вони перейшли до вітальні.

— Те, що ти сьогодні зробила, було надто ризиковано. Я не мав дозволяти цього тобі, — сказав Нейт.

— Все пройшло добре, — сказала Домініка, повернувшись до нього обличчям. — Ми обоє розуміємо, що ризик існує завжди.

— Є допустимий ризик, є неминучий, а є дурний.

— Дурний? Glupyj? Не хвилюйся, Нєйт, — сказала Домініка, — ти не втратиш своєї зіркової шпигунки.

Слово «дурний» розпалило її. Він уже тлів.

— Ти просто маєш навчитися отримувати кайф від чогось іншого, а не від адреналіну, — сказав він.

— Від чогось на кшталт вина? — спитала вона й кинула келих об стіну. — Ні, дякую, я віддаю перевагу адреналіну.

У кімнаті чувся лише звук рідини, що крапала на підлогу. Нейт схопив її за руки над ліктями.

— Що з тобою не так? — прошипів він. Вони дивилися одне на одного, між їхніми обличчями було всього кілька сантиметрів.

— З тобою що не так? — спитала вона пошепки. Кімната розпливлася в її очах. Нейт був фіолетовим і розмитим. Вона поглянула на його губи, благаючи, жадаючи, щоб він наблизився. Ще секунда, і ця мить зникла, розчинилась у повітрі.

— Будь ласка, відпусти мене, — сказала вона, і він відпустив її руки. Вона взяла свій плащ і, не дивлячись на нього, відчинила двері — кинувши автоматичні, обережні погляди в коридор та на сходовий майданчик, — потім вийшла й тихо за собою їх зачинила.

Нейт дивився на зачинені двері, в роті йому пересохло, серце вистрибувало з грудей. Господи, він усього лиш хотів, щоб справа просувалася без перешкод. Він лиш хотів, щоб вона була в безпеці. Він усього лиш хотів…

Сирне фондю Ґейбла

Змішати біле вино та подрібнений часник, додати тертий сир грюєр та емменталь, нагрівати на середньому вогні до розплавленого стану. Додати кукурудзяний крохмаль, ще вина за смаком, потім знову нагріти (не кип’ятити), доки фондю не загусне й не підніметься. Подавати зі злегка підсмаженим, нарізаним кубиками домашнім хлібом.

21

Кодове слово ЦРУ, що означає «поліграф».

22

В незашифрованому вигляді (фр.).

23

«Зрадливе серце» («The Tell-Tale Heart», англ.) — оповідання Едґара Аллана По.

18

Прийшло тепло, пора коротких рукавів, і фіни на узбіччях, чекаючи, доки зміниться колір світлофора, повертались обличчями до сонця, мов соняшники, і заплющували очі. Широкі галявини та лавки парку Кайвопуйсто були поцятковані секретарками, що вийшли на обідню перерву прийняти сонячні ванни у своїх ліфчиках, поглинаючи світло задертими підборіддями.

До його дверей було приклеєно записку, тож Нейт зайшов до кабінету Форсайта. Ґейбл сидів на дивані. Форсайт передав йому коротку телеграму зі штаб-квартири, в якій ішлося про те, що новий директор ЦРУ, нещодавно призначений на посаду, прибуде інкогніто з Копенгагена до Гельсінкі на шість годин для контрольної зустрічі і знайомства з ДІВОЮ, з метою висловити вдячність агентства за її службу. Нейт поглянув на Форсайта, потім на Ґейбла.

— Як він може подорожувати інкогніто? — спитав Нейт. — Його ж показували по всіх каналах на телебаченні.

— Він прибуде до Копенгагена на ту хрінь, з НАТО, — додав Форсайт. — Як він втече від данців непомітно, я не можу второпати. Так робив Аллен Даллес, і Енґлтон теж, сідали на літак, нікому не казали і з’являлися без попередження.

— Так, у сраному 1951-му, — сказав Гейбл. — Усі ті чуваки подорожували самі, виходили собі з аеропорту, сідали в таксі й заселялися в готель прямо за стійкою реєстрації. Але ті милі капелюшки на стюардесах, так…

Форсайт не звернув на нього уваги.

— Минулої ночі я ввічливо відповів «ні-дякуємо», а за півгодини директор Європейської штаб-квартири зателефонував мені по зеленій лінії і дав прочухана. Це не прохання. Директор хоче зустрітися.

— Ще одна роздута куля, клятий директор Європейської штаб-квартири, — сказав Ґейбл. — Гадає, він капітан корабля на Трафальгарській битві. Читали коли-небудь його різдвяне привітання військам?

Форсайт продовжував його ігнорувати.

— Контролювати ситуацію ми зможемо лише з того моменту, коли він зійде з літака. VIP-ворота, покатайте його, упевніться, що немає хвоста, хай його охоронці сидять у машинах унизу, а самі з ним підніміться сюди, потиснемо руки, і хай забирається. Будемо молитися, щоб ФАПСІ — Російська служба, відповідальна за радіоелектронну розвідку, — не розвідало план його польоту.

Форсайт знову поглянув на телеграму.

— Мабуть, нещодавно йому доповіли про ДІВУ. Що ж, принаймні це гарна реклама для нашої справи.

— Реклама? Через нього її вб’ють, — сказав Нейт. — Було б безпечніше запхати її в багажник і відвезти до Швеції на довгі канікули. Чому ми не скажемо, що вона наразі недоступна?

— Не можна, — сказав Форсайт.

— Можемо сказати, що вона відмовляється.

— Ні. Підготуй її, скажи, хай усміхається. Ті блакитні оченята довершать справу. Треба підняти сюди трохи їжі й напоїв.

— Я дам розпорядження, — сказав Ґейбл.

— А як щодо Домініки? — спитав Нейт. — Хто їстиме сраний сендвіч, якщо все піде під три чорти?

— Ти, — сказали Ґейбл і Форсайт.

***

Кроки на сходах, двері відчинилися, і Домініка звелася на ноги, коли директор Центрального розвідувального управління зняв своє пальто, перетнув кімнату й затрусив її рукою вгору-вниз, кажучи, який він радий зустрічі. Потім потиснув руку і Нейтові, сказав, що з цією юною леді він виконує дуже гарну роботу — сяюча усмішка в її напрямку — і вони обоє можуть пишатися тим, що роблять для США. На цих словах Домініка злегка схилила голову. Коли всі сіли, Домініка з директором розташувалися на