Червоний горобець - Метьюз Джейсон

— Він справжній, гаразд? Це оригінал.

За кивком Волонтова Домініка підвелася з крісла з документом у руці та з кейсом і вийшла до ванної кімнати.

Згідно з його детальними настановами в переддень зустрічі, резидент хотів, щоб посібник було сховано під подвійним дном кейса, якомога скоріше, на випадок, якщо це була провокація Заходу, пастка. Ванна кімната без вікон була для цього бездоганним місцем.

Форсайт прошепотів у рацію: «Все нормально, прийом». На другому ноутбуці відчинилися двері ванної кімнати й екран затулила голова Домініки. Вона зачинила двері й поклала кейс на туалетний столик. Поспіхом нахилилась до підлоги та штовхнула запобіжну пластину столика, яка відкрилась всередину. Домініка дістала з секретної порожнини в столику ідентичний посібник, скрупульозно спроектований під мікроскопом командою яйцеголових і ретельно підготовлений — аж до відсутньої титульної сторінки — та поклала замість нього оригінальний посібник Булларда. Відтак закрила пластину й натиснула на дві заклепки на кришці кейса. Піддавшись натиску, внутрішня підкладка кейса відкрилась, і під нею ховалось фальшиве дно, куди Домініка поклала підробний посібник. Вона поставила на місце фальшиву підкладку і з гучним клацанням закрила кейс.

На кілька секунд Домініка зупинилась подивитися на себе в дзеркало, пригладила волосся, а тоді поглянула вгору, на вентиляційний отвір, у невидиму камеру. Нейт минулого вечора сказав їй, що за нею стежитимуть, аби впевнитись, що все пройде гладко. Домініка висунула язика на камеру і, востаннє кинувши погляд на себе в дзеркало, вийшла до спальні.

— Господи, — сказав Форсайт, — неймовірно. Якою операцією ти керуєш? — спитав він, глянувши на Нейта.

— Де я можу взяти її номер телефону? — спитав технік Ґінзбурґ.

— Замовкніть, обоє, — сказав Форсайт.

Домініка знову сіла, а Волонтов поліз до кишені свого пальта й дістав товстий конверт. Він поклав його на стіл і пересунув до Булларда. Домініка сказала Буллардові, що вони можуть заплатити йому тільки $5,000, доки не впевняться в достовірності посібника. Здивований погляд Булларда наткнувся на кам’яне мовчання Волонтова.

— Що він робитиме, — спитав Ґінзбурґ, — звернеться до влади?

Гострий погляд Форсайта змусив його замовкнути. Домініка сказала Булларду, що вони вийдуть перші. А він має почекати в номері п’ять хвилин і лише тоді покинути готель. Молодий американець відкинувся в кріслі, приголомшений. Волонтов підвівся, застебнув своє пальто і вийшов з кімнати, Домініка пішла слідом за ним. Опинившись на самоті, американець зігнувся, сховавши обличчя в долонях.

Форсайт заговорив у рацію, двічі повторивши ім’я Булларда.

— Вечірка закінчилась. Гість досі нагорі. Нікому не рухатись. Не вчиняти жодних дій.

У відповідь почулось подвійне клацання. Раптом Буллард випростався та підвівся.

— Сиди, чорт тебе забирай, — сказав Форсайт екранові ноутбука. — Не рухайся, виродку.

Буллард підійшов до дверей та вийшов із кімнати. Форсайт схопив рацію.

— Гість переміщається. Синя вітрівка, чорна спортивна сумка. Всім сидіти на місцях, не рухатись.

Волонтов і Домініка вийшли з готелю й сіли в посольську машину, яка чекала на узбіччі. Люди з ФБР простежили за тим, як росіяни зникають вдалині й відкрили фургон.

— Так, хлопці, стояти, — сказав Ґейбл. — Згори ніхто не давав команди.

— До сраки, — сказав один з агентів ФБР. — Росіяни поїхали. Давайте пов’яжемо цього козла.

Ґейбл схопив одного з агентів за руку.

— Ніхто нікуди не піде, доки не отримаємо дозволу, — сказав він.

— Заберися, курво, з дороги, — сказав Маратос, протискуючись у відчинені двері вантажівки. Агенти ФБР вийшли з машини й забігли в готель. Двері ліфта відчинилися, і Буллард вийшов у лоббі у своїй синій вітрівці, прямо в руки трьох агентів ФБР, які вклали його на підлогу, заламали руки за спиною й начепили наручники. Навколо агентів ФБР зібрався натовп гостей готелю та туристів. Булларда підняли на ноги і протягнули до виходу. В усій цій метушні ніхто не помічав контррозвідника з російського посольства, який стояв позаду натовпу. Він повернувся та залишив готель через боковий вихід.

Форсайт збирав обладнання, доки Нейт діставав посібник з ванної кімнати сусіднього номера, а технік поспіхом знімав камери з-під стелі та з вентиляційної труби. Всі зібралися разом в резидентурі.

— Чорт забирай! — кипів Форсайт. — Я відірву цьому Маратосу яйця. Надто рано! Надто, трясця, рано!

— Доведеться зачекати, доки він повернеться в місто, — сказав Ґейбл. — Вони одразу ж попрямували в аеропорт. На них уже чекав літак, щоб доставити хлопця назад до Вашингтона. У тих виродків, в усіх поголовно, були стояки, такі вони раді були. Вони вже бачили перед очима свої підвищення.

— Як гадаєш, у росіян хтось стежив за лоббі? — спитав Нейт. Він намагався побороти нудоту, йому крутило живіт.

— Неможливо сказати, — мовив Ґейбл. — Арешт бачило багато людей. Якби на його місці був я, то відправив би когось тинятися навколо і стежити.

— Прекрасно, — сказав Нейт. — Я піду до конспіративної квартири, почекаю Домініку. Зателефонуйте, як щось дізнаєтесь. — Він підвівся, готовий іти.

— Стривай, — сказав Форсайт. — Сядь на секундочку.

Нейт сів.

— Я хочу, щоб ти зберігав спокій, зрозуміло? Не йти до її квартири. Не телефонувати, ні разу. Не лишати сигналів, не перевіряти місць. Якщо я побачу тебе в районі п’яти кварталів від російського посольства, то відірву яйця, одразу ж після того, як відірву їх Маратосу.

Він пильно поглянув на Нейта.

— Ти мене зрозумів, Нейте?

— Так, я йду в конспіративну квартиру чекати. І все.

— Ми обговорювали таку ситуацію. Ми не знаємо, що бачили росіяни й чи бачили вони взагалі щось. Я просто зараз надішлю телеграму до Вашингтона, опишу всю картину і сподіваюсь, вони відправлять Маратоса до Топіки, де він розпихатиме заявки по ящиках до кінця свого життя.

Нейт устав, на обличчі — злість і страх.

— Сядь, я не закінчив, — сказав Форсайт. — Тепер найважча частина, чекати звістки від агента. Зробиш надто поспішний рух — можеш її підставити, навіть якщо вони нічого не підозрюють. Треба просто почекати.

— А може, приставити АРЧІ та ВЕРОНІКУ до її квартири? — спитав Ґейбл, радше задля Нейтового спокою, ніж для чогось іще.

— Ні, не хочу ризикувати навіть так, — сказав Форсайт. — Але, Марті, нехай твій хлопець із СУПО погуляє біля вулиці Техтаанкату, поспостерігає за росіянами. Про будь-що незвичне в посольстві чи за його межами нехай повідомляє тобі. Пообіцяй йому бонус.

Нейт підвівся, зібравшись іти.

— Не гарячкуй, — сказав Форсайт.

Щойно зайшовши до конспіративної квартири, Нейт відчув запах Домініки в повітрі, суміш мила та пудри, поверх чогось природнішого, ароматного, живого. На якусь мить йому здалося, що вона вже приїхала, але всередині нікого не було. Їй наказали триматися якнайдалі протягом доби. Волонтов був на сьомому небі, розсилав телеграми, робив дзвінки. Вона була потрібна йому поряд. Нейт пройшов до спальні й ліг на ліжко. Він заснув у одязі й прокинувся посеред ночі, щоб накритися покривалом. Запах її тіла на постелі наповнював його легені. Сонце його розбудило.

На кухні Ґейбл готував каву.

— Усе спокійно, — сказав він. — Нічого дивного, нічого незвичайного. Не кажи Форсайту, але я відправив ВЕРОНІКУ минулого вечора подзвонити у її двері. Ніхто не відповів. Мабуть, вона там не спала. Росіяни, певно,