Містер Мерседес - Стівен Кінг

чином у вас переривався д’анус-контакт. У таких випадках комп’ютер

запрограмовано не вмикається, бо якби він ввімкнувся, могли б пропасти

всі ваші дані. — Він кидає на неї похмурий погляд. — Ця клята машина

могла б навіть вогнем зайнятись. Такі випадки відомі.

— Ох… Ісусе… мій правий, — лепече вона, напаковуючи кожне слово

драматизмом і покладаючи собі долоню високо на груди. — А ти впевнений, що з ним усе тепер гаразд?

— Краще, ніж до того було, — відповідає він. — Перевірте.

Він умикає комп’ютер і делікатно дивиться вбік, поки вона набирає свій

туповисраний пароль. Вона відкриває парочку файлів, потім повертається до

нього з усмішкою:

— Брейді, ти подарунок від Бога.

— Моя мама зазвичай казала мені ці самі слова, аж поки я не подорослішав

достатньо, щоб купувати пиво.

Вона регоче так, ніби це найсмішніша річ, яку вона бодай колись чула в

своєму житті. Брейді сміється разом з нею, бо перед ним раптом постає

видіння: він притискає колінками їй плечі й заганяє різницький ніж з її

власної кухні глибоко в розчепірений криком рот.

Він майже відчуває, як розходяться хрящі.

4

Ходжес часто перевіряв сайт «Блакитна Парасолька», тож наступне послання

Мерседес-Кілера він читає всього лиш за кілька хвилин після того, як

Брейді клацнув на НАДІСЛАТИ.

Ходжес вишкіряється, широка посмішка розгладжує йому шкіру, роблячи майже

красивим. Їхні стосунки тепер встановлено офіційно: Ходжес — рибалка, Містер Мерседес — риба. «Але підступна риба, — нагадує він собі, — така, що здатна раптово пірнути й обірвати поводок». З нею треба гратися

обережно, підтягувати до човна, повільно накручуючи котушку. Якщо Ходжес

здатен так робити, якщо він буде терплячим, рано чи пізно Містер Мерседес

погодиться на зустріч. Ходжес у цьому впевнений.

«Бо, якщо він не може підштовхнути мене до того, щоб я уколошкав сам

себе, залишається тільки одна альтернатива, і ця альтернатива —

вбивство».

Мудрим кроком для Містера Мерседеса було б просто відійти геть; якщо він

так зробить, кінець дороги. Але він не зробить. Він розсерджений, але це

всього лише частка проблеми, і то маленька частка, треба сказати. Ходжес

загадується, чи розуміє Містер Мерседес, наскільки він божевільний. А

якщо й розуміє, тут все одно присутня крихітка твердої інформації: Я думаю, той телевізор, який ви постійно дивитеся, перетворив на гній ваш

мозок.

До самого сьогоднішнього ранку Ходжес тільки підозрював, що Містер

Мерседес стежив за його домом; тепер він знає це твердо. Цей мазефакер

бував на його вулиці, і то не один раз.

Він хапає свій блокнот і починає нотувати можливе наступне послання. Воно

мусить бути нівроку, бо його риба відчуває гачок. Біль від нього змушує

її злитися, хоча вона поки ще не розуміє, що воно таке. Парубку треба

розлютуватися набагато сильніше, щоб до нього дійшло, а це означає ризик.

Аби загнати гачок глибше, Ходжес мусить різко смикнути, попри той ризик, що може обірватися поводок. Що?..

Він згадує дещо сказане під час їхнього ланчу Пітом Гантлі, просто як

побіжне зауваження, і до нього приходить відповідь. Ходжес пише в

блокноті, потім переписує, потім править. Він перечитує закінчене

послання і вирішує, що воно подіє. Воно коротке й підле. Є дещо, про що

ти забув, сцикун. Дещо таке, чого автор фальшивого зізнання не міг знати.

Або справжнього, як на те пішло… якщо тільки перед тим, як залізти до

своєї смертельної зброї на колесах, Містер Мерседес не перевірив ту

машину від носа до корми, а Ходжес може закластися, що парубок цього не

робив.

Якщо він помиляється, поводок лусне й риба відпливе геть. Але є така

стара примовка: без ризику нема винагороди.

Йому хочеться зараз же відправити послання, але він знає, що це погана

ідея. Нехай рибка поплаває колами з тим чіпким, болючим гачком у себе в

роті трішки довше. Питання — що тим часом робити? Ніколи ще телевізор не

був менш привабливим для нього.

Йому зринає одна ідея — цього ранку вони приходять до нього пачками — і

він висуває нижню шухляду в своєму письмовому столі. Там лежить коробка з

маленькими записничками, які він носив з собою, коли вони з Пітом робили

вуличні опитування. Він ніколи не очікував, що такий записничок

знадобиться йому колись знову, але наразі дістає один із них і ховає його

в задню кишеню своїх штанів-чіно.

Той поміщається цілком зручно.

5

Спустившись униз на половину Харпер-ровд, Ходжес починає стукати в двері, точно, як у старі дні. Переходячи з одного боку вулиці на інший, не

пропускаючи нікого, він вертається назад. Буденний день, але, на його

подив, чимало людей відповідають на його стук або дзвінок. Дехто з них

мамуні, які сидять удома, але багато й таких, як він, пенсіонерів —

достатньо щасливих, щоб сплачувати за свої доми, поки в економіки зовсім

не провалилося дно, але в усіх інших сенсах у менш ніж прекрасній формі.

Можливо, не таких, що аби день чи навіть тиждень пережити та й гаразд, але під кінець місяця змушених балансувати між витратами на харчі й

цінами на всі оті старечі ліки.

Його історія проста, бо просте зажди є найкращим. Він каже, що за кілька

кварталів звідси були проникнення в будинки — можливо, то діти — і він

хоче спитати, чи не помічав хтось неподалік своєї садиби яких-небудь

автомобілів, що здавалися не на своєму місці й з’являлися тут не раз.

Імовірно, що вони могли їхати повільніше за обмеження швидкості двадцять

п’ять миль за годину, каже він. Йому не потрібно казати нічого більше; вони всі дивляться серіали про поліцейських і знають, що таке «розвідини

перед пограбуванням».

Він показує їм своє посвідчення, де під фотокарткою, просто на його

прізвищі й даних, стоїть червоний штамп ПЕНСІОНЕР. Він не забуває про

обережність, кажучи, що ні, поліція не просила його робити цього обходу

(останнє, чого йому в світі хотілося б, це щоб котрийсь із його сусідів

зателефонував у центр міста, до Марроу-білдінгу[191], і почав питатися

про нього), це суто його власна ініціатива. Він сам, врешті-решт, також

живе в цьому районі й особисто зацікавлений у його безпеці.

Місіс Мельбурн, вдова, чиї квіти так були зацікавили Оделла, запрошує

його в дім на каву й печиво. Ходжес приймає її запрошення, оскільки вона

здається самотньою. Це в нього перша справжня розмова з нею, і він швидко

усвідомлює, що в найкращому випадку вона ексцентрична особа, а в

найгіршому