Містер Мерседес - Стівен Кінг

ЗАРАЗ, а праворуч — ВВЕДІТЬ ПАРОЛЬ. Ходжес клікає на ВВЕДІТЬ ПАРОЛЬ і в

явленому йому віконці набирає: kermitfrog19. Він клацає клавішу ЕНТЕР, і

з’являється нове зображення. Це повідомлення: merckill бажає з вами балакати!

Чи бажаєте ви балакати з merckill?

ТАК/НІ

Він наводить курсор на ТАК і клікає мишкою. З’являється поле для його

повідомлення. Ходжес друкує швидко, без затримки.

20

За три милі звідти, в будинку № 49 на В’язовій вулиці, не може заснути

Брейді Хартсфілд. Йому стугонить у голові. Він думає: «Френкі». Мій брат, який мусив померти, коли вдавився тією скибочкою яблука. Життя було б

набагато простішим, якби саме так трапилося того дня».

Він думає про свою матір, яка іноді забуває про нічну сорочку і спить

голою.

Найбільш за все решту він думає про жирного екс-копа.

Нарешті він підводиться і йде зі своєї спальні, на мить затримуючись біля

материних дверей, прислухаючись до її хропіння. Найнееротичніший звук у

всьому всесвіті, каже він самому собі, але він все одно затримується.

Потім він сходить униз, відкриває двері підвалу, і причиняє їх за собою.

Він стає в темряві й вимовляє слово КОНТРОЛЬ. Але голос у нього надто

хрипкий, і темрява зберігається. Він прокашлюється і пробує знову:

«Контроль!»

Світло загорається. «Хаос» вмикає комп’ютери, а «пітьма» припиняє

зворотний відлік на їх екранах. Він сідає перед своїм Номером Три. Серед

безладного розсипу різних іконок є крихітна блакитна парасолька. Він

клікає на ній, не усвідомлюючи, що затримав дихання, поки не випускає

нарешті з себе повітря довгим, хрипким віддихом.

kermitfrog19 бажає з вами балакати!

Чи бажаєте ви балакати з kermitfrog19?

ТАК/НІ

Брейді клікає ТАК і нахиляється вперед. Нетерплячий вираз зберігається на

його обличчі лише мить, поки воно не просякає збентеженням. Потім, коли

він знову і знову перечитує коротке послання, збентеження спершу

перетворюється на роздратування, а далі вже на відверту лють.

Бачив повно фальшивих зізнань свого часу, але це найтупіше.

Я пенсіонер, але не дурень.

Неоприлюднені деталі доводять, що ти не Мерседес-Кілер.

Пішов нахер, засранцю.

Брейді відчуває майже непереборне бажання вгатити кулаком просто крізь

екран, але стримує себе. Він сидить на стільці й увесь тремтить. Очі в

нього вибалушені в невір’ї. Минають хвилини. Дві. Три.

«Ось я скоро встану, — думає він. — Підведусь і піду до ліжка».

От тільки що доброго це дасть? Він не зможе заснути.

— Ти, жирний мудак, — шепоче він, не усвідомлюючи, що з очей йому почали

точитися гарячі сльози. — Ти жирний, тупий, безмозкий мудак. Це був я! Це

була моя робота! Це був я!

Неоприлюднені деталі доводять.

Та це ж неможливо.

Він хапається за необхідність боляче вразити жирного екс-копа і з цією

думкою до нього повертається здатність мислити. Яким чином він міг би це

зробити? Він розмірковує над цим питанням майже півгодини, розважуючи і

відкидаючи геть кілька сценаріїв. Відповідь, коли вона приходить, елегантно проста. Друг цього жирного екс-копа — його єдиний друг, наскільки зміг в цьому впевнитися Брейді — це той негритосик з білим

іменем. А що любить цей негритосик? Що любить уся його родина? Їхнього

ірландського сетера, звичайно. Оделла.

Брейді згадує свої колишні фантазії про отруєння кількох галонів

найкращого товару Містера Смаколика і починає реготати. Він занурюється в

інтернет, розпочинає розвідки.

«Моє комплексне дослідження», — думає він, посміхаючись.

У якийсь момент він усвідомлює, що біль із голови пропав.

Отруєна приманка

1

Брейді Хартсфілду не потрібно довго вирішувати, яким чином він отруїть

Оделла, собаку-друга Джерома Робінсона. Тут стає в допомозі те, що Брейді

є також Ралфом Джонсом, вигаданою особою з якраз достатньою

правоздатністю — плюс найпростіша кредитна картка «Віза», — щоб замовляти

покупки з таких місць, як «Амазон» або «іБей»[183]. Більшість людей не

уявляють, наскільки просто, якщо дружиш з інтернетом, зліпити фальшиву

особу. Всього лише треба сплачувати за рахунками. Якщо цього не робиш, все може відкритися дуже швидко.

Як Ралф Джонс, він замовляє двофунтову бляшанку «Ховрах-геть» і дає

Ралфікову доставочну адресу, це відділок «Швидкісної пошти» неподалік від

«Дискаунт Електронікс».

Активним інгредієнтом у «Ховрах-геть» є стрихнін. Брейді переглядає в

інтернеті симптоми отруєння стрихніном і радіє, знайшовши, що на Оделла

від нього чекають складні часи. Хвилин за двадцять після заковтування

починаються м’язові спазми в голові й шиї. Вони швидко поширюються на

решту тіла. Рот розтягується у вищирі (принаймні в людей; щодо собак

Брейді не знає). Може бути блювота, але на той момент уже занадто багато

отрути всотано та вже запізно. Починаються конвульсії, які дедалі

сильнішають, поки хребет не перетворюється на жорстку, стійку дугу.

Подеколи хребет навіть ламається. Коли приходить смерть — як полегшення, впевнений Брейді, — вона є наслідком асфіксії. Нейронні мережі, які

відповідають за надходження повітря із зовнішнього світу до легень, просто капітулюють.

Брейді ледь може дочекатися.

«Принаймні чекання не буде довгим», — каже він собі, вимикаючи свої

комп’ютери й піднімаючись угору сходами. Замовлене чекатиме його на

наступному тижні. «Найкращий спосіб дати це собаці, — думає він, — у

грудці доброго, соковитого фаршу». Всі собаки люблять фарш, і Брейді

точно знає, яким саме чином він збирається пригостити Оделла.

Барбара Робінсон, мала сестра Джерома, має подружку на ім’я Хільда.

Обидві дівчинки полюбляють відвідувати «ҐоуМарт у Зоні»[184], цілодобову

крамничку за пару кварталів від будинку Робінсонів. Вони кажуть, це

нібито тому, що їм подобається виноградне морозиво, але що подобається їм

насправді — це потусуватися там з іншими своїми малими подружками. Вони, наче зграйка синичок, сидять на низькому кам’яному парапеті позаду

магазинної автостоянки на чотири машини, пліткують, і сміються, і

обмінюються ласощами. Брейді їх часто бачив, проїжджаючи повз них у

своєму фургоні «Містер Смаколик». Він махає їм рукою, і вони махають йому

у відповідь.

Кожному подобається продавець морозива.

Місіс Робінсон дозволяє Барбарі такі походи раз чи двічі на тиждень («У

Зоні» не те місце, де кучкуються нарики, принаймні це вона особисто

з’ясувала), але вона встановила умови свого дозволу, які неважко було

розгадати Брейді. Барабара не мусить ніколи ходити туди сама й уже за

годину завжди має повернутися; вони з подружкою мусять брати з собою

Оделла. Собакам не дозволено в «ҐоуМарт», а отже, Барбара прив’язує його

до дверної ручки надвірного туалету, поки сама з Хільдою заходить до

крамнички по морозиво зі смаком винограду.

От тоді-то Брейді, під’їхавши своєю власною машиною, непримітним

«субару», і згодує Оделлу смертельний кавалок фаршу. Цей пес великий; він

може мучитися цілу добу.