Три тисячі смертей - Радій Володимирович Радутний

Нога за щось зачепилась, хлопець повільно — щоб не заплутатись ще у чомусь — вивільнив її і озирнувся.

"Ну от і все, нічого страшного".

Темна, рухлива, закутана у брезент, маса посунула йому назустріч, із страшною силою вдарила в груди, кинула на пісок і притисла — та ні, просто вдавила його у податливий пісок!

"Вантаж клятий... — наче струмом вдарило у скроні. — П'ять тонн сталі..."

Перед очима щось зблиснуло... Час завмер...

Наступного ранку рибінспектор з'явився одразу, наче на нього й чекав.

— Добрий день, чоловіче! — доброзичливо кинув він з борту. — Слухай, не роби з мене дурня, розкажи, кого саме ти ловиш.

— Я не ловлю, — так само приязно усміхнувся Дізфайндер. — Я шукаю.

— Он як?

Інспектор пришвартувався, вистрибнув на берег й закурив смердючу цигарку.

— А що ж саме?

— Літак, — зімпровізував найманець. — Кажуть, десь тут, під час війни, упав Іл-2.

— А.... — рибінспектор одразу втратив інтерес. — Так це не тут... Це аж під греблею, кілометрів на двадцять вище. Та й навряд чи від нього щось залишилось.

— Коробка могла залишитись, — здвигнув плечима Дізфайндер. — Крила. Двигун. Гвинт. А більше, власне й не треба. Я ж не якийсь "чорний слідопит", я офіційно працюю, від аерокосмічного музею.

— А... — зовсім розчарувався гість. — То ти б мені пляшку притягнув, чи що. Все-таки на моїй території лазиш.

— Та я першого дня й ніс! — Юр усміхнувся. — Але нагода не трапилась. Завтра притягну, добре?

— Домовились, — інспектор теж усміхнувся, стрибнув назад у човна й взявся за стартер. — Дивись, у сітку якусь не влізь, тут їх безліч...

Останні слова потонули у буркотінні мотора, Юр ще раз кивнув, угукнув, зовсім як місцевий, і повернувся до своїх справ.

Цього дня він таки перетнув велику аномалію, але дізнався про це лише увечері, після опрацювання "здобичі" інтегратором. Залізяка мала вигляд великого куба — приблизно метр на два і на півтора — та якусь ребристу поверхню. На тій гофрі інтегратор, мабуть, спіткнувся, але чим би воно не було, але капсулу не нагадувало зовсім, тож Юр махнув рукою й почав роздивлятися інший район.

Там лежало одразу три залізяки. Одна складалась з двох або й чотирьох стержнів, химерно між собою поєднаних — щось на зразок хреста, але без верхівки. Юр задумався хвилин на десять, потім ляснув себе по чолі й мало вголос не викрикнув:

— Якір!

І справді, нічим іншим ті стержні бути не могли, а втопити "кішку" в будь-кого було достатньо шансів.

Інша аномалія мала вигляд металевої пластини, з одного боку овальної, з іншого — з тонким трубчатим виступом. Після уважнішого обстеження Юр дійшов висновку, найімовірніше, що це лопата.

А от третя позначка змусила його серце битися швидше. Здалеку воно було схоже на бомбу, але з часів Першої світової війни ніхто таких малих бомбочок не використовував. Крім того, магнітні лінії сходились не так круто, як характерно для заліза або сталі, а значно пологіше, натякаючи на великий вміст парамагнітних матеріалів.

"Сплав? — заметушилися думки найманця. — Чи залишки високотемпературної ізоляції? Чи це взагалі щось не те?"

Кінець завдання й купа грошей замаячіли на обрії. Того вечора Юр любив жінку так, що після всього у неї не залишилось сил піти до своєї кімнати, тож залишилась у нього, а тому вранці обом захотілося ще, й свіже молоко ганебно прогавили; і, найімовірніше, сусідка не мала жодних сумнівів щодо причин. А, отже, вже за кілька годин про це говоритиме усе село.

Глибиномір показував шість метрів — нормальну робочу глибину, де акваланг ще не потрібен, а от землесос не завадив би, бо інтегратор показав у півтори рази більше. Копати яму в півтори метри завглибшки ластами... та ще й на такій течії... Це вже занадто!

Юр повернувся у село, підібрав біля покинутої ферми іржавого металевого листа, скрутив з нього щось на зразок рупора і пірнув знову. Прилаштувати саморобний пристрій виявилось чи не складніше, аніж зробити. Течія вивертала його з рук, тягнула плавця за собою. Юр розлютився, віднайшов на дні великий камінь і прикрутив дротом до імпровізованого земснаряду — запрацювало.

"Рупор" перехоплював течію й скеровував струмінь води на пісок. Найманець зверху оглянув створену щойно конструкцію — одразу за скрученим листом, майже до самої поверхні піднімався каламутний струмінь.

"Мало хто бачив згори смерч, торнадо... та ще й штучний..." — подумав він із задоволенням, відплив трохи вище за течією, за півгодини впіймав з десяток раків й, про всяк випадок, заховав мішок зі здобиччю під берегом, на метровій глибині, та ще й прикрив очеретом.

Хто зна, чи можна тут раків ловити?

Земснаряд вибрав півметрову канаву, Юр переставив його на дно, але далі справа пішла повільніше — почався тугий, добре влежаний ґрунт. Найманець вилаявся й взявся розгортати його палицею — це допомогло, натомість гідрокостюм геть забруднився грязюкою, на зубах рипів пісок, а маска відчутно терла лоба — завдяки тому ж піску. За півгодини така робота йому достатньо набридла, ще за годину