Три тисячі смертей - Радій Володимирович Радутний

Повітряний міхур прорвався поміж зубів й нахабно поплив догори, до світла, до людей, до життя...

Груди рвалися на шматки.

— Не хочу-у-у-у! — Юрій не зміг стримати істеричний крик, і перед очима попливли спочатку різнокольорові плями, потім поле зору звузилось до вузького, наче танковий люк, тунелю, й десь попереду блиснуло сліпуче, але холодне світло.

— Ні-і-і-і!!!

Жіноча постать, вся в білому, піднесла щось над головою.

— Ні-і-і-і!!! Не треба!!! Не мене!!!

"Щось" ворухнулось і повільно рушило назустріч.

— Я принесу замість себе тисячу інших! — спалахнуло десь на межі свідомості.

— Дві тисячі!

"Щось" зупинилось.

— Три! Три тисячі таких, як я!

Жінка зникла разом з косою, свіже, запашне весняне повітря ринуло в груди, сонце вдарило в очі, галас — у вуха...

Галас?

Великий натовп юрмився біля самої води, хтось щось кричав, трохи осторонь стояв головний, втупившись у наручний годинник; з іншого боку обв'язували мотузкою тензометриста Володю, а той опирався й горлав, що на такій течії мотузка його лише втопить, бо неминуче зачепиться чи за коріння, чи за той чортів, траханий у всі дірки танк...

— Хлопці, а що?.. — торкнув Юрій когось за плече. — А чого?..

— Та відчепись, — відмахнувся чоловік і підступив ще на крок до води, вліз ногою й панічно відскочив.

— Миколо, що це вони? — Юрій підійшов до водія. Той мало не стрибав у воду, хапався за голову й теж щось репетував.

— Та йди геть! — огризнувся той, не озираючись, й продовжив своє заняття.

Юр попитав ще кількох — ніхто не звертав на нього уваги: хто посилав, хто просто відгавкувався, аж ось раптом спостеріг на собі уважний погляд головного — й знизав плечима.

Хтось простежив за тим поглядом й втупився теж, за ним — ще один, потім — ще, й за хвилину Юрій відчув себе дуже незручно — наче під прицілом двох десятків стволів.

— Та чи ви показились? — вже злісно рикнув він. — Чи давно не бачили?

— Та ось же він, — неголосно сказав хтось.

Натовп одноголосно зітхнув, вилаявся й ринув назустріч. Вираз облич співробітників не віщував нічого хорошого, Юр сторопіло озирнувся, а тоді й сам кинувся тікати.

Його загнали на мис й мало не натовкли пику.

— Отак налякати... — головний тримався за серце, повторюючи одну й ту ж фразу. — Отак налякати...

Володя таки пірнув, зачепив буксирні троси; амфібії запрягли цугом, заревіли могутні дизелі, все навколо затягнуло сизим смердючим димом — і за кілька хвилин з-під води з'явилися розлючені палаючі очі.

Вода позамикала всі перемикачі, й на танку світилися фари.

Як тільки верхня половина корпусу вийшла з води, ревнула могутня танкова сирена. Хтось засміявся, хтось зітхнув полегшено — "хух... не посадять... з посади не знімуть...", хтось кивнув Юрові — мовляв, ти все одно мокрий, залізь та вимкни.

— Та я до нього тепер й близько не підійду! — сплюнув той, стискаючи кулаки. — А де, до речі, Микола? Маю до його морди нагальну справу...

Микола заліз в амфібію і замкнувся зсередини.

— Контрольний вантаж відірвався, — похитав головою Володя. — Поруч лежить. Як, шефе, піднімемо і його?

— Та ну його до біса, — головний все ще тримався за серце. — Нам у цеху за півгодини десять таких зварять. Поїхали звідси! Бачити більше цього місця не хочу!

Як не дивно, стрімка течія не замулила купу заліза й не вирила під ним ями. Юр обережно зробив коло навкруг — залізо мало вигляд абсолютно мертвої, нерухомої маси... але все ж він не зміг примусити себе наблизитись.

Лише в одному місці, якраз попід іржавою привареною смугою, у піску темнів виямок — завбільшки з тулуб людини.

Дізфайндер здригнувся й махнув ластами так, що вилетів би з води по коліна, якби не вантажі й капсула.

Гідрокостюм запакував у чорний поліетиленовий пакет. Поклав туди ж пару каменюк й втопив у Дніпрі, під крутим берегом, просто під могутньою вербою, яка наче схилилась над річкою, щоб напитись.

При потребі можна буде відшукати, хоча йому цього зовсім не хотілося.

Він вийшов на автобусну зупинку і за півгодини був на залізничному вокзалі, за день — у Львові. Ще за добу — у Німеччині.

Клієнт розрахувався чесно і вчасно — точно за угодою.

10.11.99— 18.11.99 Р.Радутний

Ніч була темна і довга, й двоє в ліжку виснажили одне