Рембо - Девід Моррелл

Голос повторював сказане, слабшаючи в міру віддалення вертольота. Але Рембо не цікавило, що він говорить. Нехай Тісл веде людей у ці пагорби з усіх боків — неважливо, він буде в такому місці, де його проминуть, не помітивши.

Він подивився на схід. Небо там посіріло. Незабаром світанок.

РОЗДІЛ 6

Лежачи на найвищій точці гребеня, Рембо дивився вниз і бачив, як вони наближаються: спочатку маленькими групами, що просочуються через ліс, потім добре організоване методичне прочісування такою величезною кількістю людей, що порахувати їх просто неможливо. Вони були приблизно за півтори милі від нього, маленькі точки, що швидко росли. Літали вертольоти, звідкіля лунали накази, на які він не звертав уваги, оскільки не міг вирішити, справжні вони чи фальшиві.

Найімовірніше, Тісл очікував, що він стане відступати від людей, які насувалися на нього. А він пішов їм назустріч, використовуючи при цьому всі можливі природні укриття. Опинившись унизу, він побіг ліворуч, тримаючись рукою за бік. Незабаром йому не треба буде бігати. Переслідувачі були хвилин за п’ятдесят, може, менше, але якщо він устигне в потрібне місце раніше за них, там у нього з’явиться можливість відпочити. Він ледве піднявся на лісистий схил, мимоволі сповільнивши біг, натужно переводячи подих, — ось він, струмок. Сюди він і прагнув вийти. Струмок, біля якого він лежав після того, як Тісл утік від нього в куманіці.

Він вийшов до струмка в тому місці, де вода стікала по камінню, а обидва пологі береги поросли травою. Йшов уздовж струмка, поки не трапився глибокий ставок. Тут нарешті береги стали крутими, але теж суцільно порослі травою. Довелося пройти ще вперед, там був ще один ставок із крутими берегами, тепер уже голими. Біля дерева на цьому боці ставка оголені корені — ґрунт забрала вода. Рембо не міг ступити в бруд: залишилися б сліди. Перестрибуючи з однієї трав’янистої ділянки на іншу, він обережно опустився у воду, намагаючись не скаламутити донну твань, що могла надовго зависнути у воді, таким чином видаючи його присутність. Він прослизнув у нішу з вологої землі, між коренями дерева та берегом, потім не поспішаючи й ретельно став зариватися всередину, закидаючи брудом ноги, груди, притягаючи ближче до себе корені дерева, залізаючи глибше, глибше, як краб, замазуючи брудом обличчя, навалюючи на себе побільше, відчуваючи всім тілом холодний мокрий вантаж — дихалося вже важко… Це краще, що він міг зробити. Інших варіантів не було. Він лежав і чекав.

Довго ніхто не з’являвся. На носі в нього стала конденсуватися рідина, бруд, що заліпив повіки, підсохнув. Йому потрібно було щось робити, чимось допомагати собі зберігати спокій і нерухомість, і він почав рахувати секунди…

Нарешті він їх почув. Тупі звуки кроків. Безліч ніг. Усі вище нього. І приглушені голоси, плюскіт води — люди йшли струмком. Кроки наближалися, потім загуркотіли просто над ним, зупинилися, тиснули на бруд, на його груди, зламані ребра — як боляче! Він перестав дихати. Як довго він зможе

витримати без повітря? Три хвилини. Якщо колись зробить кілька глибоких подихів. Значить, у цьому випадку дві хвилини. Протриматися дві хвилини. Але для нього час зупинився, одна хвилина здавалася як дві. Потреба в повітрі може стати занадто сильною, і тоді він не зможе зберегти нерухомість… Усе. Вага на його грудях зменшилася. Голоси та плюскіт води віддалялися. Але занадто повільно, і він ще не міг вилізти. Та й хтось, цілком можливо, відстав. А хто-небудь міг озирнутися. О Господи, скоріше. Він потягнувся всім тілом на волю, але застиглий бруд не піддавався, він рвонувся — і на повні груди задихав свіжим повітрям. Стогін. Надто гучно. Вони почують. Він швидко озирнувся.

Голоси й шерех у кущах. Але нікого не видно. Нарешті він сам, залишилося тільки перетнути найближчі дороги. Він повільно опустився на землю. Вільний.

Ні, ще не вільний. Багато чого слід подолати, перш ніж ти доберешся до цих доріг.

«Можна подумати, я сам не знаю, — заперечив він собі. — Завжди потрібно щось долати. Нескінченно. От і починай. Через хвилину.

Ні. Зараз. Інакше тебе піймають, і тоді часу для відпочинку буде дуже багато».

Він неохоче піднявся й закидав брудом те місце під корінням, де лежав, щоб нічого не було помітно, якщо тут пройде ще одна група. Нехай думають, що він у пагорбах, а не поблизу доріг.

Потім, відклавши гвинтівку вбік, заліз у найглибшу частину ставка та змив із себе бруд. Тепер не мало значення, що піднята ним твань замутить воду: тут пройшли люди, і все так чи інакше було мутне. Мився він ретельно. Якщо в тебе спосіб життя тварини, то зовсім не обов’язково відчувати себе твариною. Цього його навчили. Будь по можливості чистим. Це підвищує боєздатність.

Він виліз зі ставка, знайшов на землі тонку гілочку та прочистив нею гвинтівку, смикнув кілька разів затвором, перевіряючи легкість ходу, знову зарядив викинутими при цьому патронами й обережно пішов крізь кущі у бік дороги. Він був радий, що змив бруд у струмку, зараз він почувався краще, енергійніше, цілком здатним сховатися від переслідувачів.

Це почуття зникло, коли він почув собак, дві зграї. Одна була просто спереду й рухалася в його бік, інша — зліва. Ті, що спереду, йшли, напевно, по сліду, залишеному ним, коли він, утративши Тісла, добрів до цього струмка й у напівнепритомному стані піднявся до рудника. Значить, ліва зграя повторює його шлях, коли він гнався за Тіслом у куманіці. З тих пір пройшло більше доби, і, якщо там немає досвідченого слідопита, вони не зможуть визначити, який слід залишений ним на шляху в зарості куманіки та який — із заростей. Щоб не ризикувати, вони пустили собак по обох слідах.

Усі ці роздуми мало йому допомогли. Необхідно було якось відірватися від зграї, що наближається до струмка, а просто втекти від них він не міг — з переламаними ребрами. Можна влаштувати їм. засідку та перестріляти, як він перестріляв собак Тісла, але постріли видадуть його позицію, а в лісі стільки переслідувачів, що його швидко оточать.

Потрібно обдурити собак. Час у нього є. Вони не з’являться відразу в цій частині струмка. Спочатку його запах поведе їх від води, нагору до рудника.

У нього з’явилася ідея. Не дуже гарна, але все-таки. Він швидко повернувся до того місця, де