Безсоння - Стівен Кінг

Луїза, завмерши від страху, дивилася на Чарлі Пікерінга, що сидів точно в такій же позі, як і дві жінки в сусідній кімнаті. Величезний рожевуватий міхур слини видувся крізь відкриті губи Пікерінга й лопнув.

Ральф, повернувшись до Луїзи, взяв її за руки трохи вище ліктів і викликав уявний образ: автоматичний вимикач у цокольному поверсі його будинку на Гарріс-авеню. Руки відкрили захисну коробку, потім швидко перевели всі перемикачі в положення «ВИМК.». Він не був упевнений у правильності розуміння — занадто швидко все відбулося, — але вважав, що близький до істини.

Очі Луїзи розширилися, вона кивнула, подивилася на Пікерінга, потім перевела погляд на Ральфа:

— Він сам накликав на себе біду. Ти ж не спеціально так учинив.

Ральф кивнув у відповідь, і тут з підвалу пролунали лементи, які, на його глибоке переконання, він сприймав не слухом.

— Луїзо?

— Так, Ральфе, — і негайно.

Він узяв Луїзу за руки, утворивши замкнуте коло на зразок того, яке вони утворили в лікарні, але тепер їх було двоє й вони не піднімалися вгору, а опускалися вниз, проходячи крізь підлогу, мовби поринаючи в басейн. Ральф знову пережив гостре, немов лезо ножа, відчуття темряви, а потім вони опинилися у підвалі, просочуючись і опускаючись на брудну цементну підлогу. Він бачив закурені пічні труби, снігоприбирачі, прикриті шматком брудного пластику, садовий інвентар, притулений до циліндра, що, мабуть, слугував казаном для підігріву води, і коробки, складені біля цегляної стіни, — консервовані супи, боби, соуси, кава та інші припаси. Усі предмети здавалися примарними, начебто були не зовсім тут, і спочатку Ральф подумав, що це побічний ефект переходу на інший рівень. Потім він зрозумів, що причиною був дим — підвал стрімко наповнювався димом.

У кутку довгого похмурого приміщення скупчилося вісімнадцять-двадцять людей, в основному жінки. Ральф побачив і хлопчика років чотирьох, що притулився до колін матері (на її обличчі були сліди синців, — можливо, результат нещасного випадку, але, з огляду на обставини, таки побої), дівчатко на рік-два старше, що уткнулось матері в живіт… Потім він побачив Елен. Вона притискала до себе Наталі й дмухала в обличчя крихітці, начебто могла так позбавити її від проникаючого в легені диму. Наталі кашляла й заходилася переляканим плачем. Позаду жінок і дітей Ральф розрізнив задимлені сходи, що вели нагору, в темряву.

— Ральфе? Тепер нам варто опуститися на звичайний рівень?

Ральф кивнув, викликав внутрішній спалах і зненацька теж закашлявся, втягнувши в легені їдкий дим. Удвох вони матеріалізувалися просто перед групою жінок біля підніжжя сходів, але на їхню появу відреагував лише хлопчик, який притиснувся до колін матері. У цей момент Ральф був упевнений, що вже бачив малого раніше, але не міг пригадати, де саме, — день кінця літа, коли він бачив, як малий грався з матір’ю в м’яча у Строуфорд-парку, не зринав у його думках.

— Поглянь, мамо! — указуючи на них і кашляючи, мовив хлопчик. — Ангели!

Усередині Ральфа пролунав голос Клото: «Ми не ангели, Ральфе!», потім крізь дим, який усе згущувався, він кинувся до Елен, і далі тримаючи Луїзу за руку. Очі щипало, з них струменіли сльози. Ральф чув, як кашляє Луїза. Елен дивилася на Ральфа поглядом тупого невпізнавання — зовсім як у той серпневий день, коли Ед жорстоко побив її.

— Елен!

— Ральфе?

— Сходи, Елен! Куди вони ведуть?

— Що ти тут робиш, Ральфе? Як ти сюди… — Зігнувшись удвоє, вона зайшлася в приступі кашлю. Наталі мало не злетіла з її колін, але Луїза вчасно підхопила плачучу дитини.

Ральф глянув на сусідку Елен, зрозумів, що та ще менше усвідомлює, що відбувається, і знову затряс Елен за плече.

— Куди ведуть ці сходи?

Жінка оглянулася.

— Це вихід з підвалу, — повідомила вона. — Але все марно. Двері… — Вона знову переломилася навпіл, закашлявшись. Сухий звук дивно нагадував постріли з автомата Чарлі Пікерінга.

— Двері на замку, — продовжувала Елен. — Їх замкнула товста жінка. Я чула, як вона вішала замок. Чому вона це зробила, Ральфе? Як дізналася, що ми спустилися сюди?

«А куди ж вам було ще подітися?» — гірко подумав Ральф, потім повернувся до Луїзи:

— Подивися, будь ласка, що можна зробити.

— Добре. — Вона передала Ральфові дитину, яка плакала й заходилася кашлем, а сама протиснулася між жінок. Наскільки Ральф розумів, Сьюзен Дей серед них не було. У далекому кінці підвалу звалилася стельова балка, розприскуючи іскри й обдаючи їх хвилею палючого жару. Закричало дівчатко, яке ховало обличчя на грудях матері.

Луїза, піднявшись на чотири сходинки, кинулася вперед, витягнувши руку, немов священик, що осіняє благословенням. Вона приклала руки до дверей. Якусь мить нічого не відбувалося, потім вона зникла з очей в райдужному вихорі барв. Ральф почув голосний вибух — так, потрапивши в багаття, вибухає балончик з-під аерозолю, а потім Луїза з’явилася знову. У ту ж мить Ральфові здалося, що він побачив білий спалах просто над її головою.

— Що це було, мамо? — запитав хлопчик, який назвав Ральфа й Луїзу ангелами. — Що це? — Але перш ніж жінка встигла відповісти, купку складених на столі штор охопило полум’я, забарвлюючи обличчя бранок у застиглі тони Дня Всіх Святих — чорний і жовтогарячий.

— Ральфе! — крикнула Луїза. — Допоможи!

Він теж протиснувся між одурманеними димом жінками й збіг сходами вгору.

— Що? — Горло йому стиснуло, начебто він наковтався гасу. — Не можеш упоратися?

— Я відчула, як відкрився замок, — подумки відчула це, але двері занадто важкі для мене! Цю частину роботи доведеться виконати тобі. Давай мені маля.

Ральф віддав Луїзі Наталі й штовхнув двері. Так, вони були дуже важкі, але тепер Ральф існував на чистому адреналіні, і коли наліг на двері плечем, вони моментально розчинилися. Потік яскравого світла й свіжого повітря увірвався у вузьку пройму. У фільмах, які Ральф так полюбляв, подібні моменти зазвичай супроводжувалися криками тріумфу й полегшення, однак у перші миті жодна з жінок, що потрапили в пастку, не промовила ні звуку. Вони лише мовчки стояли, повернувши скам’янілі обличчя вгору до чотирикутника синього неба, який дивом виявив Ральф у даху цієї гробниці, яку багато хто вже вважав своєю могилою.

«А що вони скажуть потім? — подумав він. — Якщо вони справді переживуть це, що вони казатимуть опісля? Що кощавий чоловік із рунистими бровами й жінка з пишними стегнами (але прекрасними іспанськими очима) матеріалізувалися в підвалі, відкрили замок і врятували їх?»

Подивившись униз, Ральф натрапив на серйозний погляд дивно знайомого хлопчика. На його переніссі виднівся серпоподібний шрам. Ральф подумав, що