Пасажир - Жан-Крістоф Гранже
— А хто ви тепер? — запитала вона.
— Той, хто був до Нарциса. Чолов’яга на ймення Ноно.
Вона нервово зареготалася. Він усміхнувся у відповідь.
— Арно Шаплен. Я був ним місяців із п’ять.
— І що ж ви робили у тій шкурі?
— Менше з тим.
Він розповів їй про всі ті замахи, яких зазнав відтоді, як дременув із Бордо. П’ять усього. Таке враження, наче він був невразливий або йому страшенно таланило. Скрізь за ним полювали люди в чорному. А вони дужчі від поліцаїв. Принаймні набагато меткіші.
Урешті Фрер сповістив дещо справді важливе. Коли в Отель-Дьє йому зробили рентґен, виявилося що під носовою перегородкою в нього імплантат. Він розбив собі носа і зумів його дістати.
Тут він розтулив кулака. На долоні блищала крихітна хромована капсула.
— Що це?
— Лікар в Отель-Дьє гадав, що це пристрій для введення ліків або мікропомпа на кшталт отих, що вшивають епілептикам чи діабетикам. Їх уживляють у тіло, щоб виміря´ти фізіологічні показники в режимі реального часу і в разі потреби вводити ліки. Тільки б дізнатися, який саме препарат і як він діє на мене.
Усе воно скидалося на маячню, та Анаїс дещо пригадала: убивці Патріка Бонфіса простежили за його трупом до самісінького моргу при Інституті судової медицини в Ранґеї — і лише для того, щоб потім розітнути йому носа. Висновок напрошується сам. Їм потрібен був імплантат, що ховався за носовою перегородкою. Фрер і Бонфіс зазнавали однакового впливу.
Фрер-Януш говорив дедалі швидше. У тому потоці слів простежувалася одна нав’язлива думка: він хотів запевнити її у своїй невинності. Усупереч очевидним фактам довести, що не він убивця з Олімпу.
— Мені здається, я сам іду по сліду злочинця. Я не вбивця. Я шукаю вбивцю.
— То знайшов?
— Та хтозна. Здається, щоразу, як наближаюся до нього, я втрачаю пам’ять. Наче… наче те, про що дізнаюся, зчиняє коротке замикання у моїх мізках. І я приречений розпочинати розслідування знову і знову. З нуля.
Анаїс уявила, як він викладає свої докази судді. В’язниця або психлікарня його не минуть. Вона дивилася на нього і не могла повірити, що бачить його насправді й це не плід її уяви. Вона так марила ним, що він став її насланням…
За два тижні він постарів на декілька років. Глибоко запалі очі палали гарячковим вогнем. На розтовченому носі наліплено декілька пластирів. Вона подумала собі, що кожна його особистість лишила на ньому карб. Він і досі скидався на психіатра, з яким вона була знайома, та було в ньому щось і від волоцюги. У зіницях блимала божевільна іскра. Швидше Вінсент Ван Ґог, аніж Зіґмунд Фройд.
Тепер іще рано гадати, що залишить у спадок Арно Шаплен. Певне, елегантність: теперішній вишуканий костюм нітрохи не скидався на його вбрання у передніших трьох уособленнях.
Вона несподівано взяла його за руку.
Дотик виявився таким приємним, що вона відразу ж забрала свою долоню, немов обпеклася.
Він здивовано замовк. Анаїс зиркнула на годинника. Часу обмаль. Вона хутко заговорила. Розповіла про «Метис», про його військове минуле. Про те, як із хімічного підприємства він став фармацевтичним концерном. Холдинг зробився одним із найбільших виробників психотропних засобів у Європі.
Потім згадала про секретні зв’язки поміж цією групою і силами національної оборони. І врешті висловила думку, що тільки зараз сформулювалася в неї остаточно: одна з лабораторій концерну випробовувала на ньому і на Патріку Бонфісу, а також і на інших піддослідних якийсь мікроскопічний пристрій, що містив у собі препарат, який подрібнював людську особистість, викликаючи ланцюгову реакцію. Серійну дисоціативну втечу від реальності.
Фрер сприймав кожен факт немов стусан кулаком в обличчя. Щоб добити його остаточно, вона змалювала могуть «Метиса», який не боявся ні закону, ні державної влади, бо джерела його сили ховалися в самісіньких цих структурах.
Вона підвела риску. З невідомої причини концерн вирішив провести чистку, знищивши своїх піддослідних. «Метис» найняв фахівців, щоб ліквідувати їх. Його, Патріка Бонфіса і ще, певне, багатьох інших людей. Їх внесли до чорного списку.
Фрер зустрічав ті удари, зціпивши зуби. Анаїс замовкла: в неї з’явилося відчуття, немов вона добиває пораненого. В них лишилося дві хвилини. І тут раптом збагнула, що вони забули про обережність. Не подумали про спостережні камери. Про мікрофони, що, можливо, записували їхню розмову. Про те, що охорона могла впізнати його чи бути попереджена про нього.
— Мені дуже шкода, — наостанок сказав він.
Анаїс не зрозуміла, що він має на увазі, адже вона щойно зачитала йому смертний вирок. Не відразу вона втямила, що він каже про слідчий ізолятор, про те, як це все відіб’ється на її кар’єрі, про хаос, у який вона самохіть поринула.
— Це мій вибір, — прошепотіла вона.
— То доведи це.
Він узяв її за руку і тицьнув у долоню згорнутого папірця.
— Що це?
— Час і дата дзвінка, якого отримав Шаплен на хатній телефон наприкінці серпня. Крик про допомогу. Я повинен з’ясувати особу цієї жінки.
Анаїс обурилася.
— Номер приховано, — казав він далі. — Це останній дзвінок, якого я отримав, як був Шапленом. Наступного дня моя особистість стала іншою. Мені треба знайти цю жінку!
Анаїс глянула на стиснутого кулака. Серце затиналося. Її душило розчарування.
— Я записав ще одного номера, — провадив він уже тихіше. — Мій новий мобільник. Я можу на тебе розраховувати?
Вона потайці сховала записку до кишені спортивних штанів.
— Шаплен теж шукав убивцю?
— Так, але по-іншому. Він використовував сторінки для знайомств. Зокрема, клуб Саша.ком. Не чула про нього?
— Ні.
— Анаїс, пробий цього номера. Треба знайти її. Я мушу побалакати з цією жінкою, як не пізно ще.
Анаїс глянула в його запалені очі. На мить вона побажала своїй суперниці смерті. Але відразу ж видерла цю пухлину зі свого серця.
— Ти задля цього і прийшов? — насилу промовила вона.
Задзеленчав дзвоник. Побаченню край. Він зморено всміхнувся і підвівся. Попри змарніння і кепський вигляд, гарячковий погляд і розтовчений ніс, у ньому відчувався отой колишній чар.
— Не верзи дурниць.
Після побачення Анаїс попросила, щоб їй дали змогу побалакати телефоном. Реально це означало, що їм доведеться накинути гак, пройшовши північним крилом ізолятора, де на стіні висіли апарати. Наглядачка не заперечувала. Вона ще не втямила, що Анаїс перебуває під посиленим наглядом.
Була пора прогулянки, тож
