Аптекар - Стефані Маєр
Тепер вона може прискорити свої плани. Їй не треба чекати темноти. Усміхнувшись, вона розслабила обличчя, щоб зменшити натяг на її фальшивій шкірі. Нова свобода — хмільна річ!
Алекс хутко спустилася вниз сходами, тримаючи ноутбук під пахвою.
Вона вже мала на думці досить дієвий план, згідно з яким ризик невеличкий, а показуватись на люди треба мінімально, тож вона слухала записи зі слабкою надією, що Карстен десь видасть себе, сказавши щось істотне. Малоймовірно, але вона все одно вислухає до кінця. Згодом. А зараз вона може розпочати конкретні приготування.
— Ого, — усміхнувся Кевін. Алекс помітила, як його погляд промайнув її, натомість спрямовуючись туди, де йшла Вал. — Агов, Вал, скількох незайманок ти принесла у жертву, щоб надати їй такого вигляду?
— Мені сатанинська допомога не потрібна, щоб зробити те, що я вмію, — відповіла Вал. — І незаймані дівчата ні для чого не годні.
Деніел підвівся з канапи, де дивився телевізор, поставившись до цього свого завдання вкрай серйозно, і обійшов сходи, аби побачити, про що говорять Кевін із Вал.
Алекс вагалась, стоячи на нижній сходинці, почуваючись напрочуд вразливою. Вона не звикла перейматися тим, гарний вона має вигляд чи незугарний.
Деніел повторно з подивом на неї глянув, потім його обличчя розслабилось, і він усміхнувся.
— Я так звик бачити тебе в синцях, що майже забув, який ти маєш вигляд без них, — сказавши таке, він усміхався ще ширше. — Приємно знову тебе бачити.
Алекс знала, що у вагоні метро вона не мала такого вигляду, але не надала уваги.
— Я йду поставити пристрій стеження, — повідомила Алекс. — Багато часу в мене це не забере.
— Хочеш, щоб я пішов? — спитав Деніел.
— Краще приховувати твоє обличчя у денну пору, — мовила вона до нього. Він ніби не зрадів цьому, але вираз його обличчя свідчив, що він поступився. Вона уявила, як би почувалась, коли б він вибіг, щоб поставити пристрій нагляду, тож розуміла його неохоту.
— Нічого не трапиться, — пообіцяла вона.
— Візьми седан, — мовив Кевін, показуючи на ключі на стільниці.
— Так точно! — вона удала солдатський тон. А він ніби й не помітив.
Хатня господиня Карстена, мабуть, уже вдома, хіба що їй треба зробити якісь справи. Вона працювала лише зранку. Звісно, можливо, у неї є інші клієнти, але Алекс гадала, що Карстен платить їй добре, щоб ні з ким нею не ділитись і мати її у своєму порядкуванні в разі потреби. Алекс поїхала у чорному седані в місто, проїжджаючи не так далеко від порожнього Деніелового помешкання. Вона тішилась, що він безпечно захований у Вал. Вона була переконана, що вони якось спостерігають за його помешканням, сподіваючись, що в нього вистачить безглуздя повернутись по зубну щітку та улюблену футболку.
У районі, де мешкає хатня господиня, парковка є тільки з вулиці. Вона знайшла десятирічний мінівен за квартал від будівлі, де мешкає жінка. Рух у районі був метушливий, багато автівок і перехожих. Знайшовши місце за мінімаркетом, що за рогом, вона почала діяти.
Через спеку, властиву ранньому літу, вона майже одразу упріла. На відміну від Кевіна, вона не мала розмаїття костюмів, з яких можна обирати, тому вона сьогодні була вдягнена в ту саму фланелеву куртку, яка здавалась удвічі теплішою, ніж зазвичай. До того ж їй потрібні кишені. Сподівалася, макіяж не попливе від поту.
Навколо неї було безліч люду, тож вона почувалась невидимою, просто однією з гурту. Коли вона, перетнувши дорогу, ішла в іншому кварталі, кількість людей зменшувалась, але вона все одно не вирізнялася.
Діставши з кишені телефон, набрала «повторний виклик».
Кевін відповів на першому дзвінку.
— Що таке, Олеандр?
— Просто телефоную, аби привітатись, — мовила вона до нього.
— А… Змішуєшся з натовпом?
— Звісно.
— Побалакай із Деніелом, мені ніколи до тебе долучатись.
— Я так і хотіла, — мовила вона до нього, але він уже не слухав. Вона почула стукіт, коли телефон об щось ударився, а потім голос Деніела:
— Ой!
Алекс глибоко вдихнула, аби заспокоїтись. Кевін завжди викликав у неї бажання розпороти щось ножем.
— Алекс, у тебе все добре?
— Абсолютно.
Кевін на тлі їхньої розмови щось прокричав.
— Кевін каже, що ти намагаєшся мати природний вигляд, — повторив Деніел.
— І це теж, — погодилась вона.
Зараз вона перебувала на відстані лише двох машин від мінівена. Перед нею, трохи віддаля, ішов чоловік. Вона не чула, щоб хтось був за її спиною, та, можливо, вона у чиємусь полі зору. Вона не обернулась, щоб подивитись.
— Отже, маємо побалакати про щось таке, про що зазвичай розмовляють нормальні люди. — казав Деніел.
— Певна річ.
— Ммм, що б ти хотіла на обід? Хочеш знову повечеряти вдома?
Алекс усміхнулась.
— Залишитись удома — непогана думка. Я їстиму все, що тобі захочеться приготувати.
— Ти надто спрощуєш мені завдання.
— У світі й так багато труднощів, щоб ще й я створювала їх на додаток.
Вона відкинула кілька прядок з очей, пальцями стукнувши об телефон, і він, покотившись по тротуару, став балансувати на краю бордюра.
— Стривай, — закричала вона у телефон. — Я впустила телефон.
Нахилившись, вона швидко його схопила, тримаючись за колесо мінівена, щоб не втратити рівноваги. Знову скочивши на ноги, витерла легінси на колінах.
— Даруй, що так вийшло, — мовила вона.
— Ти зараз поставила пристрій стеження?
Вона знову рушила, простуючи до кінця квартала, де могла б, розвернувшись, повернутися до машини.
— Так.
— Дуже вправно.
— Я ж казала, що це дрібниці. Незабаром побачимось.
— Обережно за кермом. Кохаю тебе.
Кевін знову щось закричав здалеку, і знову почувся стукіт біля слухавки.
— Жартуєш? — прокричав Деніел. — Ніж?
Алекс поклала слухавку, прискорюючи крок. Їх і на двадцять хвилин не можна залишити на самоті.
Усе вже владналось — чи принаймні повернулось до її теперішнього розуміння норми, коли вона повернулась у квартиру. Деніел знову старанно дивився новини. Вал щойно повернулася з прогулянки з Ейнштейном і мило наливала собаці водички у кришталеву вазу. А Кевін передивлявся записи з камер спостереження і гострив мачете. Дім, любий дім…
— Новини? — спитала вона в Деніела.
— Про мене нічого. Здається, віце-президент таки покине посаду ще до виборів. Мабуть,
