Безсоння - Стівен Кінг

Лікар № 3, знову потягнувшись уперед, дістав щось із задньої кишені штанів Джо Вайзера, у той час як той стояв перед збитим собакою. Ральф не міг із певністю сказати, що це таке, поки чудовисько в брудному халаті не зірвало панаму Мак-Ґоверна з голови й не зробило вигляд, що проводить нею по неіснуючому волоссю. Створіння заволоділо чорним гребінцем, який можна купити в будь-якому магазині за долар двадцять дев’ять центів. Потім воно підстрибнуло в повітря, клацнувши каблуками, немов злісний ельф.

Зачувши наближення маленького лікаря, Розалі підняла морду. Потім повільно поклала голову на асфальт і вмерла. Аура, що оточувала її, моментально зникла — не розчинилася, а луснула, мов мильна булька.

Вайзер звівся на ноги, повернувся до чоловіка, що стояв на узбіччі, й почав пояснювати йому, як усе сталося, як собака несподівано кинувся під машину. Ральф навіть розібрав кілька слів, що вилетіли з вуст Вайзера: «…собака немов з’явився нізвідки».

А коли Ральф ковзнув поглядом по крилу машини, виявилося, що саме туди й повернувся лікар-карлик.

Розділ шістнадцятий

1.

Ральфові вдалося завести старенький «олдсмобіль», але треба було кілька хвилин, щоб доїхати до міської лікарні, розташованої в східній частини Деррі. Керолайн розуміла сумніви Ральфа з приводу його водійської майстерності й намагалася поспівчувати, але за натурою вона була імпульсивною, усе квапилася, навіть роки не змогли зм’якшити цю якість її характеру. У далеких поїздках вона ніяк не могла стриматися від докорів. Спершу Керолайн мовчки вичікувала, вибираючи підходящий час для критики. Якщо її особливо дратувала швидкість їхнього пересування, вона цікавилася, чи допоможе йому клізма, щоб упоратися із запором. Вона була мила, але язичок — мов бритва.

Заохочуваний такими зауваженнями, Ральф завжди пропонував — ніколи не відчуваючи злості й роздратування — помінятися місцями. Пропозицію Керолайн завжди відхиляла. Вона вважала, що справа чоловіка вести машину, а дружина повинна вносити в це заняття здоровий критицизм.

Ральф чекав, що Луїза теж висловлюватиметься щодо швидкості або його незграбної манери водіння, але вона нічого не говорила — просто сиділа на тому ж місці, де колись Керолайн, і тримала на колінах сумочку, як і Керолайн. Плями світла — неонові вивіски магазинів, ліхтарі світлофорів — веселкою ковзали по обличчюиуккккккчкРННН Луїзи. Її темні очі були холодні й замислені. Після смерті Розалі вона ридала ридма, просячи Ральфа опустити жалюзі.

Першим імпульсом Ральфа було бажання кинутися на вулицю, поки Джо Вайзер не встиг виїхати. Попросити Джо бути дуже обережним, розповісти йому, що коли сьогодні ввечері він буде виймати речі з кишені штанів, то не знайде дешевого гребінця — невелика втрата, люди постійно гублять гребінці, — однак цього разу втрата просто величезна, тому що під колесами машини може виявитися й сам фармацевт.

«Слухай мене, Джо, слухай уважно. Тобі необхідно бути дуже обережним, тому що із Зони Гіперреальності надійшло багато новин, і всі вони виходять від темних сил».

Однак могли виникнути й проблеми. Найбільша з них полягала в тому, що Джо Вайзер, який так люб’язно організував Ральфові прийом до акупунктуриста, міг подумати, що старий збожеволів. І крім того, як людина може захистити себе від істоти, яку вона навіть не бачить?

Тому Ральф опустив жалюзі… Але перед тим востаннє глянув на чоловіка, який повідомив йому, що зазвичай його звуть Джо Вайзер, тому що тепер він став старший і мудріший. Аури залишалися на місці, тому Ральф побачив, що яскрава, оранжево-жовта «мотузочка» Вайзера ціла й тягнеться вгору від його маківки. Виходить, з фармацевтом наразі все гаразд.

Принаймні в цю мить.

Ральф провів Луїзу на кухню й зварив каву — чорну і дуже солодку.

— Це ж він убив собаку? — запитала Луїза, обома руками підносячи чашку до губ. — Розалі вбила лиса тварюка.

— Так. Але не думаю, що саме ввечері. Насправді він вчинив це ще вранці.

— Чому? Чому?

— Тому що йому таке під силу, — похмуро відповів Ральф. — Це єдина причина, якою керується чудовисько. Просто тому, що йому таке під силу.

Луїза дивилася на Ральфа довгим, оцінюючим поглядом, потім в очах її з’явився вираз полегшення.

— Ти це з’ясував? Я повинна була б здогадатися в ту ж хвилину, коли побачила тебе сьогодні ввечері. І я здогадалася б, якби мій розум не був зайнятий тисячею інших думок.

— З’ясував? Ну, до цього мені ще дуже далеко, але кілька ідей усе ж з’явилося. Луїзо, ти поїдеш зі мною в лікарню?

— Звичайно. Хочеш побачити Білла?

— Не зовсім упевнений, кого саме мені хочеться побачити. Може, й Білла, а може, і його друга, Боба Полгерста. Можливо, навіть і Джиммі Вандермеєра — ти його знаєш?

— Джиммі Вандермеєра? Звичайно, знаю! А ще краще я знала його дружину. Вона грала з нами в покер. Померла від серцевого нападу, так несподівано… — Луїза замовкла, уп’явшись у Ральфа темними іспанськими очима. — Джиммі в лікарні? О Боже, у нього рак? Хвороба загострилася?

— Так, він лежить у сусідстві з приятелем Білла. — Ральф переказав Луїзі ранкову розмову з Феєм і повідомив про записку, залишену на столику майданчика для пікніків. Він сказав і про дивний зв’язок між палатами та їхніми мешканцями — Полгерст, Джиммі Вандермеєр, Керолайн — і запитав, чи не вважає Луїза це простим збігом.

— Ні, у цьому я впевнена. — Вона глянула на годинника. — Ходімо, час відвідувань закінчується о пів на десяту. Так що нам треба поквапитися.

2.

Тепер, коли вони звернули на Госпітл-драйв («Знову ти забув увімкнути вогні повороту, любий», — прокоментувала б Керолайн), Ральф глянув на Луїзу, що вчепилася в сумочку, — аури її він не бачив і тому не знав, як вона себе почуває.

Луїза кивнула:

— Нормально. Не дуже добре, але нормально. Не хвилюйся за мене.

«Але я хвилююся, Луїзо, — подумав Ральф. — Дуже. І до речі, ти бачила, як лікар № 3 дістав гребінця із задньої кишені штанів Джо Вайзера?»

Дурне питання. Звичайно ж, бачила. Лисий карлик хотів, щоб вона побачила. Хотів, щоб вони обоє помітили. Питання полягало в тому, яке значення Луїза надавала вчинку виродка.

«Що тобі відомо насправді, Луїзо? До яких висновків ти вже прийшла? Мені цікаво, але запитувати я боюся».

За півкілометра від основної дороги виднілася присадкувата цегляна споруда — Центр допомоги жінкам. Безліч ліхтарів (Ральф був упевнений, що це нововведення) освітлювали газон, двоє чоловіків походжали туди-сюди, їхні фігури відкидали гротескно подовжені тіні… Швидше за все, охоронці. Ще одне нововведення, ще одна соломинка в цьому диявольському світі.

Ральф звернув ліворуч (не забувши