Місце під зорями - Анні Кос

І нападники, і захисники однаково добре бачили вогняне коло на галявині. Люди у фортеці до кінця не зрозуміли, що це було, проте небезпеку, що йшла від цих воріт, не відчути було складно.

Коли портал потьмянів, зі стін пролунали радісні вигуки міатців, а з боку дерев — уривчастий сигнал до відступу. Двічі наказувати не довелось: без союзників з потойбіччя нападники вирішили не ризикувати дарма. Кілька десятків людей перебралися через завал, інші квапливо спустилися по драбинах. Тепер цей пом’ятий, але розлючений та розчарований поразкою, натовп рушив в її бік.

— От лайно!

Тільки тут Йорунн згадала, що взагалі-то вона знаходиться за муром, тобто на ворожій території, одна. На ній досі не було захисних обладунків, а десь під склепіннями лісу досі ховалися десятки озброєних ворогів. Немов у відповідь на її думки, за спиною пролунали кроки, у темряві задзвеніла спущена тятива. Дівчина вчасно пригнулася, виставила за спиною магічно створений щит та побігла в бік стіни.

Йорунн подолала майже половину відстані, коли один з нападників помітив її. Дівчині довелося різко відхилитися убік й покотитися по землі. Над головою свиснуло лезо меча, перед обличчям промайнули важкі чоботи, а в бік боляче увіп’явся кам’яний уламок. На мить Йорунн втратила концентрацію — і цього вистачило, аби захисна тінь беззвучно розсіялася. Дівчина вивернулася як кішка з-під чергового удару, схопилася на ноги й оголила лезо меча.

Перший удар вона відхилила, другий відбила майже напряму та одразу ж відступила. Позаду знову свиснуло. Важкий дротик, зачепивши ногу, встромився у землю. Ліве стегно ніби окропом ошпарило, дівчина інстинктивно затиснула рану вільною рукою. 

«Та у безодню все! Якщо вам можна використовувати магію в бою, то чому мені — ні? Тільки обережно, аби не зачепити своїх».

У різкому випаді вона дотягнулася до найближчого ворога та встромила меч на довжину долоні в зчленування обладунку на лівому боці. Не смертельно, але достатньо, щоб вивести з гри. Наступний чужинець спершу став так, аби відрізати Йорунн від пролому, а потім почав методичними, точними ударами відтісняти її до лісу. Дівчина пішла в захист, за її спиною знов зіткався щит. Рухи її здавалися млявими, уповільненими. Йорунн важко дихала й задкувала крок за кроком. На обличчі нападника з'явилася задоволена посмішка. Він зухвало кинувся вперед, але дівчина не стала гасити енергію його атаки, а просто відхилила меч косим ударом й крутанулася на п’ятах. Чужинець з розбігу зробив два зайвих кроки, розгорнувся й тільки потім зрозумів, що втратив вигідну позицію: тепер стіна була за її спиною.

— Гадаю, цього буде досить.

Йорунн встромила меч у землю, аби не заважав, й різко викинула руки вперед. Людей, що стояли перед нею, підкинуло у повітря й розкидало, наче ляльок з кукурудзяного листя й тканини. Одних гепнуло на каміння, інших покотило по землі. Навіть шум зливи не зміг замаскувати тріск кінцівок, що ламалися від надприродного тиску, й стогін поранених. Дівчина перевела ошелешений погляд на власні долоні, зблідла, захиталася. І тут позаду неї свиснули стріли захисників стіни. Найближчий до Йорунн поранений коротко захрипів й замовк назавжди: з його очниці стирчав держак зі смугастим пір'ям.

Від завалу до Йорунн кинулися міатці. Вони відтіснили її, прикриваючи собою, допомогли перебратися через каміння, відвели від пролому. Внутрішнє подвір'я виявилося залитим світлом численних смолоскипів. Крізь натовп до Йорунн поспішно протиснувся комендант.

— З вами все гаразд? Поранені? — його погляд обмацував фігурку дівчини.

— Трохи подряпало стегно, є кілька синців. Гадаю, нічого серйозного.

— Що це було там, за стіною? Те кругле? — поставив він цілком очікуване запитання.

— Те, чого там ніяк не повинно було бути, — Йорунн скривилася, бо намацала на боку порожні піхви. От роззява, залишила меча на полі бою!

— Але воно не повернеться?

Йорунн на мить зосередилася, але ні відгомонів темної магії, ні навіть слідів уже використаної, окрім як на галявині біля розлому, не відчула.

— Ні, зараз ні. Та мені треба відправити термінову звістку правителю. Виділите мені гінця? Це дуже важливо.

— Звісно. Зараз розпоряджуся. А ви пройдіть туди, — комендант махнув рукою в бік внутрішніх будівель. — Ми самі закінчимо з цією наволоччю, а вас нехай огляне лікар.