Місце під зорями - Анні Кос

У степу грози були простими й зрозумілими: не ганяйся за блискавками — і нічого страшного не станеться. А от у гірських ущелинах навіть коротка злива могла спричинити справжню повінь. Дороги миттєво ставали слизькими й небезпечними, кам’янисті схили норовили влаштувати зсуви, а різкий вітер закручувався у непередбачуваних напрямках. До того ж погода в горах була підступною й мінливою, а тиху зоряну ніч від несамовитої круговерті спалахів й води могли відокремити лише пів години.

Зараз стихія вирувала й гуділа, доводилося ховатися за кам’яними виступами, аби не втратити плаща. Йорунн пройшла вздовж внутрішньої стіни, передчуття било на сполох, наче сигнальний дзвін. Виглянула за зубці — темно, як у чорнильниці. Спустилася на один проліт нижче — порожньо і спокійно. Дозорні цієї години були тільки на зовнішньому кільці та по одному у напіввежах внутрішніх прогонів стін. Усе як завжди, порядок чергувань в Ельтре дівчина пам'ятала чудово.

Причин хвилюватися не було, не вважати ж бурю серйозною загрозою фортеці? І все ж Йорунн обтерла рукою нав'язливі холодні цівки, що вже просочилися за комір куртки, та рушила далі. 

На нижній стіні вона побачила вартового. Він напружено вдивлявся в морок ззовні, але Йорунн помітив майже одразу й витягнувся, вітаючи підопічну правителя.

— Що там? — запитала дівчина, перекрикуючи вітер і гуркіт грому.