Місце під зорями - Анні Кос

— Ні, — скривилася від власної невпевненості Йорунн. — Тільки шукати загрозу, далі працюватимуть стріли й мечі. Їх охоронятимуть найкращі воїни. Але від того, наскільки вони впораються із завданням, залежить безпека і гарнізону, і долини.

— Але ж так не можна, — травниця щиро засмутилася. — Дітям не місце на війні. 

— На війні нікому не місце, — голос Йорунн залишився спокійним попри всі емоції, що зараз вирували всередині. — Ні дітям, ні вам, ні мені. Але як це часто буває — у нас просто немає вибору. Ми маємо бути готові, інакше загинемо.

— Скільки в нас часу?

— Я не знаю, — чесно відповіла Йорунн. — Може місяці, а може дні.

Вже за день Йорунн була вимушена визнати, що коваля доведеться відпустити займатися своїми справами. Він був нездатний відстежити потоки магії навіть після того, як Йорунн забрала на себе контроль над течію його сил. Розвинути слабкий дар у такі короткі терміни було неможливо. 

А от діти за пару днів почали робити успіхи. Степовичка бачила, що очі їхні горять жагою до знань і передчуттям відкриттів. В них не виходило прикликати власну магію, тим більше створити з неї щось конкретне, та розставлені по всій фортеці «маячки» обидва знаходили з дивовижною легкістю. Вони тяглися до сили, наче до іграшки. Особливого знака, що дарується лише обраним, й дає змогу піднятися на сходинку вище звичного життя.  

— Ми тепер служитимемо у фортеці й допоможемо варті відбиватися від ворогів? — першим не витримав хлопчисько. — Завжди мріяв стати великим воїном! Але я старший у сім'ї й маю перейняти справу батька, в нього сироварня, — щиро зітхнув він. — Мене не пустили вчитися військової справи. Зате тепер ви навчите нас магії?

— Твої батьки — розумні й гідні люди, — с натиском промовила Йорунн, проклинаючи себе за те, що не відіслала цих двох геть одразу ж, як побачила. — Варто з повагою ставитися до їхніх слів. У війні й битвах мало веселого.

— Але ж ми будемо захищати інших людей, — насупилася дівчинка. — Хіба це не слава і честь?

— Честь, — погодилася Йорунн. — За яку тобі доведеться сплачувати кров’ю й можливістю спати без нічних кошмарів й болісних спогадів. Війна — це болісна робота й неминучі втрати, справжню ціну яких розумієш лише з роками.

— Але... — вона явно намагалася зіставити в голові суперечливі факти. — А як же ви? Адже ви обрали такий шлях самі? І тепер на вас дивляться з повагою, пошаною і захопленням. Я хочу, щоб на мене так дивилися так само.

«Починаю розуміти, правителю, — подумки зітхнула Йорунн, — чому ви не наважилися забрати для навчання малу дівчинку, попри те, що магія вказала саме на неї. Важко відмовитися від відчуття того, що ти обраний. Особливо, коли ти все ще дитина і розумом, і тілом». На секунду в її пам’яті спалахнуло п’янке відчуття насолоди від випущеної на волю темряви, проте Йорунн змусила себе відкинути ці думки: вона має зважувати й на ціну.

— Я не обирала цей шлях, лише змирилася з рішенням долі. Але повір, якби в моїх силах було щось змінити, я віддала б перевагу безславному мирному життю в колі люблячої родини, — голос її злегка здригнувся, але діти не помітили.

— Тоді навіщо ми тут? — запитав хлопчик. — Якщо ви проти того, щоб ми воювали.

— Я хочу, аби ви вижили й дали шанс на це іншим. Іноді ми повинні чинити не так, як хочемо, а так, як буде правильним. А тепер продовжуємо заняття, дивіться ще раз уважно…

Коли Йорунн на заході сонця дісталася своєї кімнати, ноги гуділи, руки відмовлялися підійматися, а в голові наче відбивав ритм здоровезний барабан. «Мої наставники так само мучилися зі мною? — застогнала вона. — Чи ще гірше? Особливо Хальвард. Тепер розумію, звідки в нього така залізна витримка».

За кілька днів усі троє, включно з травницею, опанували необхідний мінімум. Зрозуміло, про подальше втручання в перебіг подій не йшлося. Йорунн категорично заборонила наближатися до ворогів, дозволила лише визначати відстань до інших магів і напрям, в якому треба атакувати захисникам фортеці.

Найстрашнішим для дівчини було розуміння, що від досвідченого супротивника не сховатися ні дітям, ні травниці. Їх знайдуть точно так само: за спорідненістю сили. Достатньо навіть мінімального бажання мага — і будь-хто з трьох перетвориться на мішень. Але це все одно краще, ніж нічого. Це хоч якась надія: на щасливий випадок, несподіванку або, зрештою, помилку противника.