Місце під зорями - Анні Кос

Демон, здавалося, тільки й чекав цього моменту. Раніше він ніби стримувався, аби перевірити можливості супротивників, тепер його глуха лють вирвалася на волю й взяла гору над обережністю. Брамник кинувся на Хальварда із захватом божевільного. Меч герцога відлетів убік, вибитий страшним ударом, а людина і демон зчепилися й покотилися по землі, голими руками розриваючи не тільки плоть один одного, а й силові потоки, знищуючи саму основу магії разом із тілом. 

Йорунн ледь не пропустила той момент, коли найспритніші з гончих тварюк прорвалися крізь мерехтливий заслін. Далі вона вже не встигала думати ні про що, окрім як про пазурі та ікла, що націлювались в її власне горло. Розворот, випад, відхилитися, вдарити. Помах меча, викид вогню просто в роззявлену пащу, відступити, пропустивши поранену тварюку повз, всадити лезо у відкритий загривок. І знову сталь, вогонь, відступ, випад, атака.

У всьому цьому виру вогню та смертей Хальварду лишалося тільки намагатися зберегти самовладання, методично вишукувати слабкі місця Брамника і рвати один магічний потік за іншим, позбавляючи наймогутнішу й найдавнішу істоту здатності керувати магією.

І робити це швидше, ніж Брамник зробить те саме з ним.

Раптово демон сіпнувся, відштовхуючись від землі, і з розмаху полоснув Хальварда довгими кігтями по грудях. Правитель глухо закричав, послабив хватку й  дозволив рогатій тварюці вирватися на волю. Кількома могутніми поштовхами крил демон піднявся над землею й різким рухом скинув донизу щось темне, перевите двома золотистими стрічками.

— Стережися! — встиг крикнути Хальвард, але було пізно.

Йорунн опинилася занадто близько й не встигла прикритися або ухилитися від закляття. Оглушливо гримнуло. Дівчину підхопило вибухом, з усього розмаху кинуло спиною об каміння й покотило по розбитій бруківці, немов дрібне сміття. Хальвард же просто збожеволів. Страх за кохану жінку піднявся в його душі й випустив на волю справжню лють. Не пам'ятаючи себе від злості, він кинувся у повітря, збив супротивника й разом із ним впав на руїни храму. Єдине, чого зараз хотів герцог, це розтрощити мерзенну тварюку об каміння. Один удар, другий, третій... Демон, оглушений падінням й неочікуваним болем, не встиг закритися, і тепер з якимось дитячим звидуванням роздивлявся розводи крові, що текла по камінню. Хальвард, хитаючись, підвівся й з усієї сили вдарив ногою спершу по правому плечу й зап’ястку демона, потім по лівому. Над площею розкотився тріск роздроблених костей й страшенний крик Брамника, але Хальварда це анітрохи не заспокоїло. Одним ривком він підняв пораненого ворога на коліна, другим ухопився за витий ріг й змусив бранця задерти голову. На обличчі демона промайнуло здивування. 

— Що, не в змозі прикликати тіні чи розмахувати зброєю з поламаними кінцівками? Отакої, еге ж?

— Вб’єш мене — і тобі кінець, — Брамник скосив очі на нижчих і вищих демонів, що нерішуче завмерли осторонь. — Тобі не перемогти їх усіх і не стримати. Вони визнають лише мої накази. А ти — покруч, який все життя ховався від власної суті, привілей і обов’язків.

— Твоя правда, — буквально прошипів Хальвард, схиляючись так, аби демон зміг роздивитися темряву, що розлилася райдужками очей, — я не гнався за короною. Але лише за короною цього світу.

— Ти не посмієш. Не посмієш! Чуєш мене? 

— Заради неї? — погляд герцога метнувся до Йорунн, що зі стогоном намагалася підвестися хоча б на лікті. — Ще і як посмію, діду. 

У руці Хальварда зіткався чорний димчастий клинок, що яскраво блиснув у променях ранкового сонця. Свиснуло розірване лезом повітря, потім пролунав тупий удар — і голова, увінчана рогами, покотилася по бруківці.