Місце під зорями - Анні Кос

— Так, ясновельможно пані. Мені прикро за це непорозуміння. Запевняю, в мене не було злих намірів.

— Удам, що повірила. — За спиною почулося делікатне покашлювання. Арселія обернулася і нарочито роздратовано наказала: — Увійдіть!

На порозі з'явилася збентежена літня жінка, одна з тих, хто доглядав за Аділем.

— Моя пані, леді Мейрам, благаю, вибачте, що перериваю, але ясновельможний Аділь прокинувся. Його мучать страхи й лихі сни, він плаче й просить покликати маму, а мені сказали, що пані перебуває тут...

Вона покаянно опустила голову, усім виглядом демонструючи незручність від того, що стала свідком сварки між двома настільки важливими особами.

— Ходімо, — Арселія велично махнула рукою няні сина й розвернулася, навіть не попрощавшись з Мейрам. — Тут мені робити більше нічого. 

  ***

Арселія виконала дану Мейрам обіцянку. Вже через день вона викликала до себе Мушараффа. 

— Я вирішила зробити вам подарунок, люб'язність у відповідь на люб'язність, — вона чемно посміхнулася і простягнула йому теку з документами. — Тут папери на право володіння двома невеликими, але доволі прибутковими крамницями в столиці. Раніше вони були частиною мого статку, але я вирішила, що хочу вкласти гроші в дещо цікавіше. А от вашій школі не завадить скромна, але постійна, фінансова підтримка. Можливо, ви довірите керування ними одному зі своїх вихованців чи знайдете зацікавленого покупця. Вирішувати вам.

— Це занадто щедрий дар, — зніяковів Мушарафф. — Я не можу прийняти його.

— Невже ви відмовите мені в такій малості? — вона трохи підняла брови. — Упевнена, ви не станете засмучувати свою пані. Тим паче, що дар скромний, ви зрозумієте це відразу, щойно вивчите документи в тиші та спокої. 

Работорговець усе-таки прийняв теку і схилився, притиснувши руку до грудей. 

— Милість ваша, як завжди, не знає меж.

Коли Мушарафф пішов, Арселія зітхнула з полегшенням. Вона щиро сподівалася, що шпигуни Сіфа не помітили, як серед безлічі офіційних паперів з'явився ще один крихітний аркуш, вкритий в'яззю мови пустельного народу — гайлі. У Дармсуді нею практично не спілкувалися, а писати взагалі вміли одиниці. Мушарафф, як і сама Арселія, володів нею бездоганно.

Імператриця спеціально підготувала всі папери напередодні й залишила їх на своєму робочому столі на всю ніч, аби допитливі служниці встигли вивчити їхній вміст. Вранці Арселія випадково розсипала аркуші на підлогу, і поки збирала їх назад, додала ще один листочок, написаний уночі. В імперії жінок не часто вчили писати та читати, і у цьому була певна іронія. Навряд чи хтось із цих дівчат розбирався в тонкощах документообігу та майнових законах, тож зайвий документ не викликав підозр ні у кого.

Після зустрічі з Мушараффом, Арселія вирушила на прогулянку з сином, потім присвятила кілька годин своїм власним справам: розібрала листи, перевірила звіти управителя маєтку, підписала папери на пожертву для притулку. Трохи згодом в неї була призначена зустріч з придворним лікарем, на якій Арселія прискіпливо розпитала поважного бен Хайрі  про здоров'я ясновельможного пана. 

Сабір був повністю поглинений справами війни й поки не кликав її до себе. Арселія раділа: вона боялася дивитися чоловікові в очі, знаючи, що порушила його волю. Уперше в житті вона розуміла, що правда і відвертість тільки ускладнять ситуацію, а отже треба зберігати секрет так довго, як це було можливо. На жаль, попри всі виправдання й пояснення, обман ліг на совість важким каменем.

Чомусь їй здавалося, що тепер усі кидають на неї косі погляди, перешіптуються по кутах, засуджують. «О семикрилий вітре, невже так можна жити роками? — подумки дивувалася вона. — Це ж наче нести на плечах важкий валун й додавати до нього по камінчику з кожною маленькою брехнею доти, поки не зігнешся під непомірною вагою». 

Два дні минули в тривожному очікуванні. Арселія, а разом з нею і Мейрам, сподівалися отримати хоча б крихітну звісточку від Мушараффа. Утім, відсутність новин сама по собі була хорошою новиною, й потроху Арселія умовила себе повернутися до звичайних справ.

Тим боліснішим виявився ляпас, який їй відвісила доля, аби нагадати про справжнє місце жінки в імперії.

— Ясновельможно пані, я маю поговорити з вами, — голова таємної служби з'явився як завжди несподівано. Арселія якраз закінчила поточні справи й насолоджувалася свіжим повітрям в тіні дерев розкішного саду. — Без свідків, — додав він й помахом руки наказав слугам піти.