Місце під зорями - Анні Кос

— Ви навмисно провокуєте герцога? Темрява вже на полі бою, що далі? — обурився Навір. — Мало вам було згорілого маєтку, хочете, щоб тіні пробралися в місто і перебили нас усіх?

— Не буду заперечувати, герцог Хальвард небезпечний суперник і сильний маг. Але у всього є межі, шановний. Використання магії в таких обсягах обмежено в часі й відстані. До того ж минула війна багато чому нас навчила. До пари згорілих селищ мені діла немає, та ні у Дармсуд, ні в інші великі міста породженням темряви не увійти. Якщо герцогу кортить знести голову мені чи комусь з вас, йому доведеться вшанувати Дармсуд особистою присутністю. А це, повірте, непросте завдання.

— Але хто тепер очолить війська?

Імператор задумався: 

— Я озвучу своє остаточне рішення за два дні. Поки що тимчасове командування приймає Бадр Зойра. 

Хранитель південно-східного кордону встав і вклонився.

— У такому разі дозвольте мені негайно покинути місто. Я маю зібрати тих, хто залишився без командирів або відступив з поля бою в безладді. Війська Недоре поки що стоять на місці, їм теж потрібен час відновитися після битви. Сподіваюся, три-чотири дні перепочинку в нас є, а далі немає сенсу загадувати. Мусимо дочекатися нових даних від розвідників.

— Так, їдьте негайно, — недбало кивнув імператор і неусвідомленим рухом приклав руки до скронь. Головний біль заважав йому зосередитися на деталях, інакше б він точно помітив, як розчарування викривило обличчя Сіфа Йонни, й збагнув, що таємній службі буде вкрай важко контролювати Бадра за стінами міста. — Чекаю на ваші щоденні звіти, подальші вказівки вам передадуть пізніше. На сьогодні всі вільні.

Цього разу ясновельможний покинув зал рад першим. Він квапливо оминув широкі сходи й коридор до особистих покоїв, і, лише зачинивши за собою стулки, дозволив раптовій слабкості взяти над собою гору. 

У покоях панувала м'яка напівтемрява, але очі імператора все одно боліли від того золотистого світла, що давали магічні лампи. Сабір важко привалився спиною до дверей і загасив вогні одним клацанням пальців. Стало легше. Темрява абсолютно не заважала бачити, навпаки, зробила предмети виразнішими й чіткішими. 

Ясновельможний підійшов до високого дзеркала й уважно оглянув себе. Відображення виглядало знайомим і звичним: ідеальне обличчя, темні очі, що палахкотять іскрами магії, злегка хвилясте волосся, що обрамляє точені вилиці, розгорнуті плечі, горда постава. І все одно імператору бачилися в срібній поверхні чужі криві губи, червоні відблиски вогню в зіницях, кістляві плечі, трохи сутула спина і напівпрозора тінь, що огортала все його тіло.

— Пішов геть звідси. Твій час ще не настав! — тихо прошипів він власному віддзеркаленню і те, здавалося, усміхнулося у відповідь. — Я не кликав тебе.

Відповіддю став прилив болю, що скував голову Сабіра розпеченим обручем. Тінь ущільнилася, хитнулася вперед, намагаючись зробити крок за раму дзеркала.

— Геть! — вигукнув імператор і з усієї сили відштовхнув рукою крижану гладь скла.

Важка підставка похитнулася і впала на підлогу, пролунав оглушливий дзенькіт осколків. У кімнату миттєво вбігла варта.

— Усе гаразд, — ясновельможний махнув рукою, вогні ламп знову освітили кімнату. — Надішліть когось прибратися тут. І передайте пані Арселії, що я чекаю на неї якомога швидше.