Місце під зорями - Анні Кос

— Ульфе! — шикнула вона збентежено.

— Він має рацію, — на її подив, Хальвард виглядав присоромленим. — І хоча висловлюється, як завжди, до огидного нетактовно, я вдячний за нагадування. Трясця! Насправді я мав запитати тебе раніше. Набагато раніше.

Він раптово опустився перед Йорунн на одне коліно просто при всіх і, схиливши голову, вимовив:

— Пані Йорунн, дочка Каніта з роду Хольда! Чи зробиш ти мені честь, чи дозволиш при всіх назвати тебе дружиною, новою герцогинею Недоре, Міати й Зелених островів? Чи приймеш мене, як чоловіка?

Якщо вона думала, що зніяковіти більше вже неможливо, то помилялася. 

— Ти не мусиш цього робити. Ми вже поєднані магією й долею, і зруйнувати цей зв'язок не під силу ні законам, ні пліткам.

— Але я хочу цього понад усе на світі. Хочу, аби всі навколо знали, що ми належимо одне одному з цього моменту й до останнього подиху. То якою буде відповідь?

У наметі повисле абсолютне мовчання, а погляди усіх присутніх зійшлися на Йорунн. Від хвилювання вона ледь знайшла в собі сили, щоб кивнути:

— Так! Я приймаю тебе, як чоловіка, перед лицем предків і за законом твоєї землі.

В очах Хальварда спалахнули яскраві іскри, а губ торкнулася найщасливіша посмішка, яку вона коли-небудь бачила. Він підвівся і поцілував Йорунн без несамовитої жадібної пристрасті, але обережно й дбайливо, ніби вперше. А вже за хвилину їм довелося вислуховувати довгі привітання, сповнені щирої надії на майбутнє щастя, хоча небо бачить, обидва воліли б краще залишитися наодинці хоч на кілька хвилин.

— Прикро, що у таборі провести гідну церемонію буде складно, — зауважив Ульф. — І особисто я був би не проти короткого очікування, зрештою таку подію мусили б засвідчити поважні гості, але, боюся, зволікати просто небезпечно.

— Не треба ніяких церемоній, — попросила Йорунн. — Війна триває, чи доречно влаштовувати свята? 

— Взагалі-то ми мусимо. Одруження представника герцогського роду — це далеко не особисте питання, — пояснив Хальвард. — Від цього моменту ти стаєш законною правителькою цілого краю, тож формальності мають бути виконані повністю. І затьмарює цей момент тільки одне: у мене немає гідних твоєї краси весільних дарів, якими ми б мали обмінятися на знак єднання. Якби я не боявся повірити у власні мрії, я б замовив для нас весільні браслети. Зараз, боюся, шукати щось особливе вже запізно.

— У степу чоловік не купує дружину за золото, і я не стану першою, хто вимагатиме дарів за кохання, — пирхнула вона. 

— Це просто традиція. Не ділова угода, а символ єднання, якщо завгодно.

— Традиція? — вона хитро примружилася. — Будь-який обмін? — Хальвард кивнув. — Здається, я знаю, що можна зробити. 

Сонце не встигло пройти й третини свого звичайного шляху до зеніту, коли на найвищому пагорбі табору розгорнули стяги й прапори. Засвідчити подію прийшли й воєначальники, і прості воїни. Саме під їхніми пильними поглядами Йорунн і Хальвард спершу проголосили шлюбні обітниці, а потім — розділили вино та хліб. За старовинним обрядом хтось зі старших родичів мав оповити зап'ястя молодят ритуальною стрічкою, а після — забрати та зберігати її аж до народження первістка. Зв’язок майбутніх батьків мав надати сили нащадкам, а їхнє кохання — започаткувати нове життя. Втім, ані в Хальварда, ані в Йорунн старших родичів не залишилося й почесний обов’язок було покладено на Ульфа. Чорний Вовк, збентежений та гордий водночас, поставився до доручення з серйозністю, яку Йорунн не могла навіть уявити.

А потім настав момент обміну подарунками.

— Ти дозволиш? — вона кивком голови вказала на кинджал, що висів у Хальварда на паску. — Якщо, звісно, довіряєш мені по-справжньому. 

— Як нікому іншому.

Він простягнув їй зброю руків’ям уперед. Свідки церемонії зацікавлено подалися уперед, намагаючись зрозуміти, що відбувається. 

Холодне лезо торкнулося шкіри спершу на долоні Хальварда, потім на руці самої Йорунн. Кров, вогняні спалахи та тонкі цівки темряви заплуталися між собою й склалися в подобу виноградні лози. Магічне переплетіння застигло у повітрі, потім огорнуло людські зап'ястя, на мить сковало Йорунн та Хальварда, а потім розділилося на два окремі обідки. Не минуло й хвилини, як на їхніх руках залишилися два тонкі браслети. Нитки темряви обернулися чорним сріблом, а вогонь — золотом, по якому в такт серцебиттю пробігали спалахи світла.

— Гадаю, що це найкраще, що ми можемо подарувати одне одному, — промовила Йорунн. — Ми пов'язані відтепер сильніше, ніж будь-хто в цьому світі: ділимо на двох життя, магію і навіть кров. 

Хальвард щасливо розсміявся, підхопив її на руки та закружив у повітрі.

— Ти так само необережна, як і раніше. Не вистачило тобі одних магічних кайданів, і ти вирішили створити нові?

— Впевнена, що ці останні, і інших я не побажаю до самого кінця.

На жаль, подальше святкування виявилося набагато скромнішим, ніж мало б бути, а маленьких весільний обід, який кухарі з усіх сил намагалися зробити хоч трохи подібним до бенкету, порушило втручання вісника:

— Мій лорде, моя леді, вибачте за клопіт, та я маю термінові звістки. До табору прибув один чоловік. Він работоргівець з півдня, каже, що знайомий з вашими довіреними людьми у Дармсуді. Він просить про особисту зустріч із вами. Ми, звісно, одразу затримали його, аби перевірити, чи це не якийсь обман або пастка. Проте він поводиться вкрай чемно, покірно виконує всі накази вартових й вочевидь не становить загрози.