Місце під зорями - Анні Кос

Через цілу низку знайомих Мушараффу вдалося домовитися про особисту зустріч. Вислухавши всі умови, неговіркий чужинець погодився. 

— Скільки це коштуватиме? — поцікавився Мушарафф.

— Ціну обговоримо після. Якщо залишитеся задоволеним, звісно.

Північанин виконав усе ідеально. Наступної ночі у будинку купця сталася страшна пожежа. Вона почалася зі стайні, де, вочевидь, забули загасити нічну лампу. Вогонь швидко перекинувся на комори й охопив кімнати слуг і рабів. Піднялася страшна метушня, полум’я збивали й міська варта, й сусіди, й випадкові перехожі. Якимось дивом врятувати вдалося майже всіх, окрім нещасної побитої рабині. Її, все ще слабку й безпорадну, що ледь отямилася від затяжної гарячки, просто забули в закритій кімнаті. Вранці, коли дим і чад розсіялися, під завалами знайшли обгоріле тіло нещасної. Купець лише рукою махнув: кому потрібна безрідна дівка, якщо знищено половину будівлі і ледь не всі його товари?

А от на подвір’я Мушараффа тієї ж ночі таємно приїхала крита щільним сукном повозка. В ній на дбайливо підготовленій ковдрі лежала побита рабиня. Вона була дуже слабка й ледь приходила до тями, і работорговець занепокоївся:

— Я не можу вивезти її з міста зараз, адже вона не витримає дороги. Але якщо її шукатимуть й знайдуть в моєму домі, моїй репутації кінець.

— До вас не прийдуть. З чого б? — криво посміхнувся Північанин. — Свідки вже присягнули варті, що вогонь спалахнув через звичайну недбалість.

— Але хтось помітить зникнення людини й почне ставити питання… 

— Ніякого зникнення не було.

— Як це?

— В її кімнаті залишилося тіло іншої нещасної, яка померла лише день тому. Вогонь, як би жорстоко це не звучало, зітре усі відмінності. 

Мушараффа пересмикнуло від огиди й жалості.

— Ким вона була? Та дівчина...

— Однією з тих, хто здався натиску голоду та хвороб. На жаль, подібних їй чимало в темних куточках славної столиці.

Північанин простежив за тим, як слуги работорговця допомогли дівчині вибратися з воза й сховатися у будинку.

— Що з нею буде далі? — поцікавився він.

— Мій лікар про неї подбає. Поки я залишу її наставницею для молодших дівчат у школі. Вона розумна й старанна, чудово знається на торгівлі, підрахунках та визначенні якості зерна, вин, олій, тканин та хутра… Звісно, вона молода й могла б стати улюбленою дружиною, матір’ю й господинею в якомусь заможному домі якомога далі від столиці. Та після усього, що сталося, я не буду її змушувати. 

— Навіть попри втрату можливого прибутку? 

Мушарафф кинув на найманця не надто схвальний погляд, але стримався й промовчав. А потім махнув рукою, запрошуючи слідувати за ним у кабінет.

— Ми не обговорили питання вашої оплати, — діловим тоном почав він. — Я дуже вдячний за клопіт і хочу довести це не тільки словом, а й золотом.

— Ви винні мені лише п'ять мідних монет, — легко посміхнувся Північанин і одразу пояснив: — за масло і сухі дрова. 

— Але, — розгубився работорговець, — я не звик почуватися чиїмось боржником. Назвіть свою ціну.

— Я не прийму від вас інших грошей, понад названі. Але, можливо, згодом попрошу про послугу. Поки не знаю, яку саме, та й не впевнений, що взагалі попрошу, але саме такою буде ціна мого мовчання.

— Он як… Хочете шантажувати мене? — Мушарафф невдоволено підібгав губи. — В цьому немає потреби. Я ділова людина й волію домовлятися у відкриту, якщо, звісно, — він ніяково хекнув, — мова йде не про порушення закону.

— О, запевняю, у цих справах мені не потрібні помічники. Але життя вкрай складне і заплутане, а шляхи долі, часом, непередбачувані. У мене багато боржників в цьому місті, а від сьогодні на одного більше.

Мушарафф задумливо провів рукою по акуратно підстриженій бороді. Обережність вимагала від нього негайно відмовитися і наполягти на закритті угоди, та щось утримало його, змусило промовчати. Зрештою він притиснув руку до серця й вклонився:

— В такому разі двері мого будинку відкриті для вас, пане. Я пам'ятатиму про наш договір.

І ось тепер, дивлячись у тривожні очі нічного гостя, Мушарафф розмірковував, чи не припустився він того вечора фатальної помилки.