Місце під зорями - Анні Кос

І знову скажені гони без відпочинку... 

Магію Хальварда Йорунн відчула, щойно оминули Нісса-Шин. Тепер її дотик здавався не гнітючим, як колись, а скоріше звичним і неможливо правильним, немов дві роз'єднані частини знову стали одним цілим. Темрява всередині неї радісно відгукнулася й потягнулася назустріч правителю, аби привітати його. Йорунн навіть дихала легше, наче нарешті дісталося чистого повітря після багатьох днів задухи. «Вже зовсім близько, — калатало її серце. — Почекай ще трохи». Можливо, їй здалося, але сила відгукнулася на цю думку ласкавим дотиком, схожим на теплі обійми.

Дорога закінчилась неочікувано різко. Після чергового повороту з'явилися в небі смуги диму, легкі вечірні сутінки розфарбувалися чисельними вогнями, і загін зупинився на вході в широку гірську долину, де його привітали вартові. Скільки сягало ока за їхніми спинами тяглися ряди наметів.

Ульф перший зіскочив на землю й перекинув повід черговому хлопцеві-конюху.

— Ти не їдеш далі? — здивовано обернулася до нього Йорунн. — Шатро Хальварда аж на тому кінці, це доволі далеко, аби йти пішки.

— Їдь сама. Здається, вам є про що поговорити удвох. Один вечір і одна ніч нічого не змінять, я дочекаюсь світанку. До того ж в мене тут є одна важлива справа, втім, якщо знадоблюся, знайдете мене самі.

Далі Йорунн рушила одна. Навколо панувала звичайна похідна метушня. Втомлені за день люди були заклопотані власними турботами: облаштовувалися на відпочинок, готували їжу, хтось повертався з дозору, хтось тільки збирався йти. Йорунн не звертала на них жодної уваги. Від хвилювання вона не відчувала ніг та й не була впевнена, що пам'ятає, як дихати. Її вела тонка, але добре помітна нитка сили. Уперед, прямо до нього.