Будні феодала - 1 - Олег Говда

Ще одне свідчення професіоналізму командира. Тепер, якщо ми нападемо, а він вирішить, що самотужки не впорається, то матиме відразу кілька варіантів дії.

Перший — посилає гінця по допомогу до фортеці, а сам утримує переправу. Яка б мілка річка не була, а подолати її під градом стріл, важко.

Другий — знову-таки посилає гінця, але не чекає на закінчення бою, а жене прискореним темпом ясир до Перекопа, і сам іде разом з ним, огризаючись від погоні.

І першими двома варіантами набір не обмежується. Але найгірше — гонець. Те, чого я хочу у будь-який спосіб уникнути. Хоча б ще декілька днів. Поки не укомплектую загін до максимуму. Отже, треба зробити так, щоб не допустити цього.

Легше сказати, ніж зробити. Та ще зі стовідсотковою гарантією.

Думай, голова, картуз куплю. Що підказує досвід століть та народна мудрість? Якщо не можна все з'їсти за один присід, значить треба погуляти, пром’ятися, а тоді повернутися за стіл. Це я так жартую, поки ніхто не чує.

Ну, а якщо всерйоз, то знову доведеться розділити загін. Іридію з Мелісою, як найкращих вершниць і не дуже сильних рубак, переправимо на той берег нижче за течією і поставимо в засідку. Головне завдання дівчаткам — не проґавити гінця. А з рештою загоном переправимося вище за течією. Мамай сказав, що якщо піднятися Дніпром кілька верст назад, є там одне місце, про яке тільки запорожці знають. Де можна разом із кіньми на інший берег перейти.

Обговорили. Постановили. Погнали…

Місце знайшли швидко, незважаючи на нічну темряву. Переправились і знову широкою дугою, галопом. Більшою частиною загону, тобто я і панцирні козаки. Мамай і черкес пішли навпростець. Поки ми відріжемо Кара-Мурзу від Перекопа, вони намагатимуться зменшити кількість дозорців. Черкес сам попросився, коли дізнався, що в обозі мурзи два десятки його одноплемінників. Дивлячись у чорні, як безодня, очі воїна, на вовчий оскал, я не став заперечувати. Кровна помста — це святе. Одне дивно, як така зграя у полоні опинилася? Ну, та на війні всяко буває. З цим розібратися ще встигнемо.

Обійшли, розвернулись і знову в галоп. З вереском, гиканням, але без стрілянини. Темно. Того й дивись, у своїх поцілиш. Так що вся надія на швидкість, шаблі та кращий обладунок. У мене всі до одного в кольчузі або бахтерцях, а татари в основному в халатах. Один тільки мурза в гарному обладунку. Ще один бонус, у разі перемоги…

— Пістоль!

Тепер можна, тепер не схиблю.

— Бабах! Бабах!

Перезаряджання. А поки що конем збиваємо з ніг надто активного ординця. Коня трохи зачепило, але й у татарина проблеми. Поки схопився, поки намацав шаблю, що випала з рук.

— Бабах! Бабах! Бабах!

Ні, це не я втретє. Хтось із козаків скористався можливістю розрядити самопал.

— Шабля!

Отримай село трактор, розпишись за паровоз!

Добре йдемо, тіснимо бусурманів від обозу. Ще трохи й можна буде наказувати про відступ. Розірвати дистанцію та садити з мушкетів. У татар лише луки. У броні не страшно, а коней вистачає.

— Твою дивізію!

Як я й думав, мурза не став ризикувати, відправив гінця. Мабуть. Найкращого свого наїзника. Помчав, як на крилах. Нічого, знайдуться яструбки на вашого голуба.

Навіть від бою відриватися не довелося. Так голосно і зло закричав Кара-Мурза. І поманив до себе одразу двох посильних. Розслабся…

— Мушкет!

— Бабах!

Вершник цілий, а скакати вже нема на чому. О, а другий чого впав? За компанію? Зрозуміло, Мамай і черкес пройшли весь ланцюжок дозорців і увірвалися до лав татар.

— Бабах!

Впав ще один татарин. Тільки я не зрозумів, звідки прилетіло. У тому боці наших начебто немає. Союзник з’явився? Добро. Після бою дякую скажу…

Все… закінчилися голомозі на цьому березі річки. Черкес ще танцює з мурзою, а панцирні козаки під прикриттям мушкетного вогню вже на інший бік перебираються. Можна до них і не поспішати. Втрат не було, тож і з капи-кулу розберуться, я думаю... Хіба тільки постріляти, де купка щільніша. Заодно підняти вміння. За влучення з граничної відстані одразу «5» пунктів до дають. А промахнутися в такий натовп практично неможливо.

— Мушкет!