Будні феодала - 1 - Олег Говда

Сам, щоб якось зайняти вільний час, попросив Мелісу розповісти про степи Альварії.

Було в мене відчуття, що не за горами той день, коли доведеться завітати у світ дів-войовниць, чорних храмів та інквізиції, що геть пустилася берегу. Тож мало сенс підготуватися. А хто не знає, що найкращий спосіб вивчити традиції іншої країни та її мову, це довірче спілкування з носієм цієї мови. І просто чудово, якщо це особа протилежної статі. Молода, зваблива і прихильна…

Степи Альварії, як виявилося, лежать не на південному сході, як я думав спочатку, а на заході. І потрапити туди можна або морем, пропливши вздовж усієї Європи аж до Іспанії, а потім — повернувши на північ, ще тиждень. Після чого доведеться висадитись у землях вікінгів. Але імператриця амазонок та королева валькірій заключили союз, тому Брунгільда не пропустить великий озброєний загін. Тим більше, цілу армію.

Тому єдиний прохід до Альварії лежить через Карпати. Не в тому сенсі, що треба перебиратися через гірський хребет, а через Доброчинський перевал. Найзручніше місце, де можуть пройти не лише піші воїни, а й важка кіннота. Ось тільки перевал цей, як і слід очікувати, замкнений з двох боків невеликими, але зовсім неприступними фортецями. Гарнізон яких може тижнями утримувати навіть багатотисячне військо. До підходу головних сил.

Тільки тому хрестові походи й досі не спустошили країну, що лицарі пробираються до Альварії потай, невеликими групами, під виглядом паломників чи найманців. І тільки там уже збираються у більші загони. Якщо встигають… Діви войовниці теж знають усі ці хитрощі і нещадно знищую кожен загін чоловіків, якщо він викликає підозру. Ну і хрестоносці, само собою, не залишають у живих нікого, хто трапиться на їхньому шляху.

Особливо жорстокі та безжальні лицарі-єретики, які у цьому протистоянні бачать не лише ціль і сенс свого життя, а спокуту гріхів. Їхні невеликі, але дуже добре озброєні загони, справжня біда для мирного населення. І той мій другий сон цілком міг бути саме про них. Вирізане село та амазонка на багатті.

Трясця… Серйозно у них там усе. Навіть дрижаки по спині пробігли. Хоча, а тут хіба інакше? Не пам'ятаю звідки, але крутиться в голові щось про багато сотень тисяч бранців, якщо не мільйони, вивезені ординцями до Криму лише у 16-му сторіччі. А скільки тоді в землю лягло? Захисників та жертв… Точно, не менше. Та й страти нічим не відрізняються. Спалення, четвертування, паля... При такому переліку кар бути повішеним — милість і поблажливість.

Та ну на фіг, з такими страшилками на ніч! Ще й дивуюсь потім, що жахіття сняться.

Меліса миттєво відчула перепад настрою і присунулася ближче, ладна змінити тему на більш приємну. Я не заперечував. На жаль… Не цього разу. Почувся тупіт копит і до табору підлетіли розвідники.

— Антоне! — Мамай виглядав схвильованим. — Наближається загін Кара-мурзи. Великий... Багато воїнів. Майже сотня. Але у них у полоні дванадцять черкесів! Розумієш? Дванадцять! Черкесів!

Щиро кажучи, не дуже. Але якщо характерник вважав, що це круто, значить так воно і є. Ось інші козаки як пожвавіли. Виходить, клюнула велика рибина. Тепер, головне, вудило в руках утримати, і щоб вона нас за собою не потягла.

— Ну, треба дивитися. Далеко?

— Не дуже. Але всі піші. Та й воли ледве бредуть. Думаю, на переправі опівночі будуть, не раніше.

Амазонка кивнула, підтверджуючи слова козака.

— Угу… А ви одразу, як їх помітили, вернулися… чи ще трохи подивилися?

— Подивилися, отамане… — Мамай відказав шанобливо. Типу, оцінив мудрість і прозорливість командира. — За ними йдуть ще два обози. Грабіжників. Невеликі. Але близько один до одного. Навіть бівак загальний розбити готові, здається.

— Дуже маленькі?

— Півтори дюжини в одному і трохи більше двадцяти голомозих в іншому. Ясир роздивитися не вдалося. Простір відкритий, ближче не підібратися. Помітити могли… І Кара-Мурзу попередити.

Це гірше. Три загони, навіть якщо два з них маленькі, усяко більше одного. Доведеться зіграти у темну. Ну, сподіватимемося, на удачу. У найгіршому випадку мурза дійде до Криму, а я не дізнаюся, хто такі черкеси... А у найкращому? Поживемо — побачимо, як казав сліпий перед смертю. Загалом, бій покаже.