Будні феодала - 1 - Олег Говда

Велике ложе. Біле, як крейда, жіноче обличчя... Біліше за простирадло. Розсипане по подушці волосся. Очі заплющені. Тихий стогін, сопіння.

Швидко підходжу ближче і ривком висмикую з-під ковдри щось кволе, наче й не доросла людина це. Ваги, як у підлітка. Однією рукою притискаю до себе, іншою затикаю слинявий рот. Молода жінка перелякано забивається в кут, підтискаючи ноги і прикриваючи руками важкі, пишні груди. Щиро розумію мерзотника і навіть злегка співчуваю. Що ж принаймні йому на тому світі буде про що згадувати.

— Тихо… Іди геть… Швидко… Тебе тут не було… Запам'ятай міцно! Я! Тебе! Тут! Не бачив!.. Ти мене теж…

Здається, молодиця щось зрозуміла. З ліжка злетіла, наче з розпеченої сковороди. Підхопила з підлоги якусь одежу й прожогом вилетіла за двері. Сподіваюся, не понесеться гола містом, здогадається одягнутися в сінях.

Тепер головна турбота. Укладаю піддячого назад на ложе, а щоб міцніше спалося — подушку на голову. Он, як сподобалося, падлюці. Як ніжками від задоволення засукав… О, затих. Ну, от і добре. Так буває, коли на чуже добро зазіхаєш. Тепер подушку під голову, ковдрою прикриємо... Спи спокійно, дорогий боєць таємного фронту. Вибач, що перервав на найцікавішому місці. У пеклі продовжиш… чорти допоможуть.

«Ви виконали приховане завдання: «На чужий коровай рота не роззявляй». Нагорода — 300 пунктів досвіду. Шанс отримати відданого помічника і супутника. +1 до харизми»