Будні феодала - 1 - Олег Говда

Щодо шляху я не дуже зрозумів. Начебто жінкам не забороняється ходити тими ж вулицями, що й чоловікам, але голову морочити не став. Мало чого згарячу брякнути можна?

Коротше, всі дружно порадилися, і я ухвалив таке: Булат, Мамай і де ла Бусенор продовжують «вербувати» поповнення. Аж до пізнього вечора. Потім, потай, але так щоб встигнути задовго до світанку, висуваються до стін фортеці, разом із усім захопленим добром. А саме — робітничо-селянським ясиром та худобою. Опинившись на відстані двох-трьох польотів стріли, розбивають табір. Не шкодуючи місця. Чим більше розпалять вогнів, тим краще. Потрібно щоб захисникам спросонку здалося, що до Ак-Кермена підійшла багатотисячна армія.

Відповідно, метушню треба підтримувати теж активну. Для чого турбувати худобу, ганяючи її туди-сюди. Скрипіти візами, і кричати що кому спаде на думку… Рівно до світанку. А щойно розвидніється — спектакль згорнути і забратися за межі видимості. У таборі залишити лише кілька кінних патрулів.

Навіщо такі складнощі? Я й сам до ладу пояснити не міг. Може, тому що не вірю в легкі шляхи та нескінченне везіння? А з того моменту, як спадковий принц Кримського Ханства опинився на волі, трон разом із короною або що там у них належить, буквально сам ліз у руки. Принагідно нарізаючись скибками і намазуючись маслом.

Ну не буває так. Не в казці живемо… Значить, варто підстрахуватись. І чим незрозумілішими будуть мої дії для можливого супротивника, тим ефективніший вплив.

Якщо помиляюся — нічого страшного, потім, коли все закінчиться, посміємось разом. За бенкетним столом. Натомість, якщо правий… Загалом, одне з двох. Усіх вишикував, завдання роздав, перевіряючих і відповідальних призначив, а сам подався в обоз шукати потрібний для свого задуму одяг. Порився трохи в барахлі і вибрав цілком пристойну рясу з капюшоном. Саме для паломника. Під рясу, на всякий пожежний, окрім лляної білизни підчепив шкіряну безрукавку. Не бог який захист, а все ж не голий торс. Підперезався арканом, сплетеним з кінського волосу. Для чого довелося лізти в петлю, а вільний кінець обмотати навколо себе разів шість. А для завершення образу, підібрав собі важку палицю. Що за паломник без палиці? Ні розбійників благословити, ні від бродячих собак відбитися. Єдине, що трохи вибивалося з типажу мандрівного прочанина — міцні чоботи з високими халявами, за кожною з яких я прилаштував гострий кинджал. Ну, так прочани теж різні бувають. Одні повертаються зі святих місць, інші лише гріхи накопичують. Щоб відмолити потім. Усі разом…