Будні феодала - 1 - Олег Говда

План виявився не просто добрим, а без зайвої скромності — чудовим. Ось тільки мені в загальних веселощах місця не знайшлося. Ага, геть, як нареченій на оглядинах. Вона тут найголовніша і найважливіша, але сама нічого не робить, тільки кліпає і мило червоніє. Жартую, звісно. Це мої соратники ніяковіли, коли я розбирав їхні дії і вказував на промахи.

Загалом до справи я підступив творчо. Насамперед для більшого охоплення розділив загін на дві частини. Панцирних козаків віддав під командування Мамая — вони й так лише його слухалися. А черкесів підпорядкував де ла Бусенору.

По-перше, — ідальго був такий же смаглявий і горбоносий, а гарячістю і запальністю характеру перевищував їх усіх разом узятих. А по-друге, — спадковий іспанський шляхтич був єдиним командиром, якого горді воїни, які не визнають будь-якої влади, погоджувалися слухатися. Окрім мене, звісно.

Для медичного забезпечення за Мамаєм потяглася Оксана, а Віктор отримав у допомогу Кирила. Несподівано у них виявилася маса спільних знайомих у Кракові, Львові та Києві, тож буде про кого язики почухати, у вільний від роботи час.

Сестра Іридія спочатку теж рвалася в бій, але переговоривши в Мелісою, амазонка змінила думку, і в мене з'явився ще один охоронець. Панночку Агнешку я легко уявляв собі у будь-якому вигляді, крім галопуючого вершника з козацьким списом в руках. З цим навіть де ла Бусенор не сперечався і залишив її при мені.

Абдула, з грошима і фірманом* [*тут, офіційне послання] майбутнього хана вирушив назад до Ак-Кермена, до Кара-мурзи. Сам Саїн-булат хан поки що тримався поруч. Так само окремо чекав свого часу і Федот. Стрільцю я збирався доручити вже звичну для нього справу — супроводити обоз в Полісся. Він і не відмовлявся — вагітність вагітністю, але встиг уже скучити за дружиною.  Брат Кара-мурзи не підвів і кількість грошей помітно зросла. У степу вони без потреби, а будівництво укріплень, як мені доповіли — кипить і вимагає вливання ресурсів.

Внаслідок такого розподілу сил та обов'язків Мамай патрулював лівий берег у напрямку Муравського шляху. Бусенор — переправу на Чорному шляху. А я стирчав, як самотня тополя, на кургані, в оточенні чарівних дам, де й працював, як даішник перед відпусткою. У сенсі, ловив усе, що рухається, забирав і ділив.

І таки було що. Ще половина першого дня не минула, як обидва загони накрили по одному обозу. Мамай — татарських грабіжників. Бусенор — Сафар-бея, що повертався з походу.

Панцирні козаки з ходу рознесли три десятки бусурман, як кеглі у боулінгу. Причому, підкоряючись наказу, працювали виключно тупою частиною пік та шабель. Таким чином, багато грабіжників залишилися живими і дали їм шанс побачити майбутнього хана Кримської орди. Усвідомити свою колишню поведінку і зробити правильний вибір між рабством та присягою на вірність. Бранці, якщо можна так висловитися, не порадували. Грабіжники просто переганяли велику череду, а ясир їх складався всього з п'яти пастухів, теж мусульман. Які, на подяку за визволення, тут же виявили бажання стати воїнами та поповнити лави армії нового хана.

Із зарозумілим Сафар-беєм справа пішла складніше.

Похід його виявився дуже прибутковим та щасливим. Сила з ним була досить пристойна. Десяток нукерів, півтори дюжини огланів, майже три десятки капи-кулу та дюжина байраків. Причому, більшість воїнів мала статус «досвідчених». Тому, бачачи перед собою не такий вже й великий загін черкесів, здаватися без бою Сафар-бей відмовився. Запропонувавши іспанцеві силою довести право Саїн-булат хана повелівати іншими.

Зазвичай гарячий, як окріп, ідальго несподівано для всіх вчинив мудро. Пам'ятаючи, що цього разу ми б'ємося не заради помсти чи здобичі, а в пошуках союзників для заколоту, він пропустив чамбул Сафар-бея до переправи. Відправивши гінців до Мамая та до мене. Тому, коли татари підійшли до Дніпра, то побачили козаків, що їх чекали на лівому березі, і вже досить вражаючий загін Саїн-булат хана. До якого, на час переговорів, влився і я разом із «штабом».

Переговори продовжилися на нових умовах, але татарин вимагав, щоб йому залишили його здобич. Зрозуміти його можна було. Я б і сам не захотів з таким полоном розлучатися. Шість крилатих гусарів! Це майже як за воєначальника викуп буде. А крім них — четверо панцирних козаків, п'ятеро черкесів, десяток городових козаків та три дюжини селян із селянками.

Довелося підключити дівчат. Не в тому плані, що вони могли переконати мусульманина, а щоби взяти Сафар-бея «на слабко».

— Шановний, навіщо даремно простим бійцям класти голови за гонор командира? Вважаєш себе непереможним воїном — виходь на поєдинок. Переможеш — отримаєш вільний прохід. Програєш — продовжимо розмову. Чи боїшся?

Власне, для посилення останньої фрази і знадобилися милі дами. Відчуваючи їх погляди, татарин не зміг встояти.

— Добре! Я готовий! Хто проти мене вийде?

— Я!

Трясця! Вважаючи це питання ніби само собою зрозумілим, я не поспішав з відповіддю і спізнився. Саїн-булат хан зголосився першим.

Воно, звісно, логічно. Сафар-бею простіше схилити коліно перед воїном, який зумів його перемогти в чесному поєдинку. Але ж на кону не тільки це… Та й принц надто багато часу провів у в'язниці, що ніяк не покращує військових навичок. Ну та пізно пити «боржомі». Безумству хоробрих співаємо пісню… Йому жити…

Бій татари влаштували за старовинною традицією. Лук та дюжина стріл з тупими наконечниками в сагайдаку. Голий торс та кінь без сідла. Переможе той, хто зможе спішити супротивника. Вбивати коня заборонено. При битві на смерть бійці ще озброюються ножами, але тут інші ставки.