Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи - Томаш Седлачек
Реалізм та антиаскетизм
Окрім ідеї прогресу, євреї зробили ще один дуже важливий внесок у нашу культуру, а саме — десакралізували героя, природу й володаря. Трохи перебільшуючи, можна сказати, що єврейська філософія — найприземленіший, найреалістичніший світогляд зі всіх тих, що якимось чином вплинули на нашу культуру[126]. Абстрактний світ ідей був чужим для євреїв. Адже й до сьогодні їм заборонено зображувати Бога, людей та тварин на полотнах, у скульптурах, картинах чи символах. Їм не дозволялося створювати заміщувальні символи та репрезентації (тобто власні моделі) реальності:
І будете ви сильно стерегти свої душі, бо не бачили ви того дня жодної постаті, коли говорив Господь до вас на Хориві з середини огню, щоб ви не зіпсулися, і не зробили собі ідола на подобу якогось боввана, зображення самця чи самиці, зображення всякої худобини, що на землі, зображення всякого крилатого птаха, що літає під небом, зображення всякого плазуючого по землі, зображення всякої риби, що в воді під землею, і щоб ти, звівши очі свої до неба і побачивши сонце, і місяць, і зорі, усе військо небесне, щоб не був ти зведений і не вклонявся їм, і не служив їм; бо Господь, Бог твій, приділив їх усім народам під усім небом[127].
На відміну від християнства, євреї не розвивали уявлення про неземний Рай чи небеса[128]. Рай ізраїльтян — Едем — спочатку був тут, на землі, у конкретному місці в Месопотамії[129], у конкретний час, який виміряється точною генеалогією від Адама й Єви. Зрештою, євреї й досі ведуть літочислення від створення світу. Так само концепт небес майже зовсім не розпрацьовано, принаймні ніхто ним аргументовано (в теології) не оперує. І Вольтер пише, що «це безперечний факт, поза всілякими сумнівами, що Мойсей ніде не обіцяє євреям винагороди чи покарання в майбутньому житті, що він їм ніде не говорить про безсмертя їхніх душ, не тішить їх надією про життя на небесах, не погрожує їм пеклом; усе земне»[130].
Зовсім чужим був для старозавітних євреїв керований аскетизм, зокрема вправляння в бідності чи гордування всім матеріальним чи тілесним, що побачимо пізніше в Греції нібито під впливом традиції, що сформується на творах Сократа й Платона[131]. Згодом ця грецька аскетична традиція перейде і в християнство, власне, через вчення апостола Павла та неоплатоніста Августина (354-430 рр.), які все ж частково відмежовувалися від неї. (До грецьких і середньовічних християнських учень у контексті теми аскетизму ми ще повернемося.)
Макс Вебер теж підмітив єврейську приземленість, пишучи, що «юдаїзм — орієнтований на світ бодай у тому розумінні, що він заперечує не світ як такий, а тільки панівне соціальне упорядкування світу... Юдаїзм відрізняється від пуританства лише (як і завжди) відносною відсутністю систематичного аскетизму... Дотримання єврейських законів має досить мало спільного з аскезою»[132]. Євреї вважають світ справжнім — це не тінь якогось кращого світу десь у хмарах ідей, як це приписує Платону класичний виклад історії. Душа не бореться з тілом, а тіло — це не в’язниця душі, як згодом писатиме Августин. Навпаки, тіло й матеріальний — тобто економічний — світ є для євреїв творінням доброго Бога. Земля, світ, тіло, матеріальна реальність — це для євреїв суверенна сцена Божої історії, пік створення.
Ця думка — це conditio sine qua non[133] розвитку самої економіки, тобто цілком земного «поспіху», законного й обґрунтованого, хоч сам по собі він, на перший погляд, і не має «духовного виміру», але служить для задоволення абсолютно земних потреб і бажань[134].
Старозавітне вчення майже не знає погордування багатством чи звеличування бідності й простоти. Радикальну погорду багатством ми знайдемо вже тільки в Новому Завіті — див., наприклад, притчу про Лазаря. Те, що людині щастить (економічно) у житті, євреї досить часто тлумачать як прояв Божої милості. Зрештою, дуже влучно це описує соціолог-економіст Зомбарт:
Почитайте єврейську літературу, зокрема Святе Письмо та Талмуд, і знайдете лише кілька пасажів, які звеличують бідність і підносять її як щось вище й шляхетніше за багатство. Натомість знайдете сотні пасажів, у яких багатство вважається Божим благословенням, а також застереження проти того, щоб людина цим багатством зловживала[135].
Разом з концептом приземленості пов’язано й кілька обезбож-нень, які євреї зробили. У старозавітному вченні герої, володарі й природа були позбавлені божественних рис. Це все відіграє важливу роль для змін у економічному мисленні.
Архетип героя
Поняття героя набагато важливіше, ніж нам здається. Можливо, саме тут криються витоки animal spirits Кейнса, тобто прагнення наслідувати певний внутрішній архетип, що його конкретний індивід сприйматиме за власний, а суспільство поважатиме. Очевидно, у всіх нас є свій «принц Баяя»[136], тобто внутрішній зразок для наслідування (чи то свідомо, чи несвідомо). І дуже важливо, що саме це за архетип, тому що його роль — переважно ірраціональна, і змінюється залежно від часу та конкретної цивілізації. Це наш внутрішній аніматор, внутрішній рушій, який ніколи не спить і впливає на нашу поведінку — включно з економічною — набагато більше, ніж ми того хочемо.
Спершу зауважимо, що Старий Завіт оперує набагато радикальнішим і більш пластичним архетипом героя, ніж інші цивілізації навколо. Єврейські «герої», наприклад, на відміну від «Епосу про Гільгамеша» чи грецьких міфів та легенд, — абсолютно реалістичні й пластично представлені люди. Про шумерські уявлення про героя ми вже знаємо, тож зупинімося тепер детальніше на іншій культурі, яка суттєво вплинула на
