Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи - Томаш Седлачек

Вдень і вночі — завжди будь веселий,

Учту справляй щоденно,

Вдень і вночі грай і танцюй ти!

Хай вбрання твоє буде чисте,

Волосся чисте, омивайся водою,

Дивись, як дитя твою руку тримає,

Своїми обіймами втішай подругу —

Іншого діла немає в людини![99]

Яку ж відповідь дасть Гільгамеш на цю пропозицію, на цю, за сучасними мірками, максимум консьюмерізму? Напрочуд неочікувано він її відкидає (Гільгамеш до чашниці мовить: «Тепер, чашнице, — де шлях до Утнапішті?»[100]), а в самій пропозиції вбачає тільки затримку, перешкоду на своєму шляху до Утнапішті — єдиної людини, яка пережила великий потоп і в кого Гільгамеш сподівається знайти ліки від смертності.

Герой заперечує гедонізм як смисл максимізації земних утіх та вирушає на пошуки чогось довговічнішого за самого себе. Так в епосі одним помахом руки з ніг на голову перевертається вся прибутко-максимізаційна роль, яку мейнстрімні економісти безупинно намагаються приписати людині як одну зі складових її природи[101].

Після того, як Гільгамеш знаходить Утнапішті, він отримує бажану квітку з морського дна, яка має довіку йому дарувати молодість. Проте герой засинає й втрачає квітку: «Гільгамеш не зміг здолати найніжнішого, він піддався сну, братові смерті, скрадливому знесиленню, котре, як і втома та старіння, супроводжує життя»[102].

Змія зачула квітковий запах,

Піднялася з нори, викрала квітку,

Назад повернулася, скинула шкіру[103].

Тож і в одинадцятій, останній, табличці Гільгамеш знову втрачає те, що шукав. Наче Сізіф, він розминувся з ціллю вже майже на самій вершині, і так і не знайшов своєї омріяної bliss point. Хоча безсмертним Гільгамеш, зрештою, таки стає — його ім’я пам’ятають і сьогодні.

І хай би яку важливу роль відіграла випадковість в історичному розвитку цих подій, проте зрозуміло одне: Гільгамеша ми сьогодні пам’ятаємо завдяки історії його героїчної дружби з Енкіду, а зовсім не стіни, яка вже давно не підноситься до своїх монументальних висот.

На завершення: колиска економічних пошуків

У першому розділі ми спробували взагалі вперше розглянути найстаріший збережений текст нашої цивілізації з економічного погляду. Ми наважилися на цей крок у надії, що через найдавніший епос дізнаємося щось нове і про самих себе, про суспільство, яке протягом чотирьох тисяч років розвинулося в надзвичайно складний організм та заплутаний клубок. Зорієнтуватися в сучасному суспільстві, ясна річ, набагато важче, тому складно втриматися від спокуси прослідкувати основні риси нашої цивілізації тоді, коли загальна картина була набагато читабельнішою — у час, коли наша цивілізація тільки-но зароджувалася й була ще напівголою. Іншими словами, ми намагалися дістатися найпершого основоположного каменя нашої цивілізації, під яким уже взагалі нічого немає.

Чи було для нас чимось корисне дослідження епосу? Чи показало щось нове про нас самих в економічному плані? І чи актуальне щось із того всього й сьогодні? Чи знайшли ми в Гільгамеші ті архетипи, що живуть у нас досі?

У цьому розділі ми намагалися продемонструвати, що й у міфічного підходу до світу є свої «правди». І хоча сьогодні ми сприймаємо ці правди досить критично та поблажливо беремо їх у лапки, однак тільки подумайте, що майбутні покоління так само немилосердно «залапкують» наші правди сьогоднішнього дня. У давні часи на всі запитання люди відповідали історією, оповіддю. Зрештою, саме грецьке слово міф означає «оповідь». «Міфом є будь-яка оповідь, якій передує яке-небудь “чому”»[104]. А до того, чим оповідь міфічна відрізняється від оповіді математичної чи наукової, ми невдовзі в цій книзі повернемося.

Першим спостереженням можна вважати саму наявність питань, подібних до наших сучасних, економічних. Первісні писемні міркування тогочасних людей, як не дивно, не надто відрізнялися від сучасних. Іншими словами: епос нам зрозумілий, ми можемо з ним ототожнитися. Інколи аж занадто, наприклад, коли йдеться про намагання зробити з людей роботів. Усе ще живе з нами думка про те, що все людське в нас лиш гальмує роботу (над стіною)[105]. Сучасні основні напрями економіки часто з цього користають і намагаються ігнорувати все людське, поміщати за межі моделі чи дискурсу. Думка про те, що