Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи - Томаш Седлачек

Усі ключові учасники цієї дискусії визнають за єврейською культурою її провідну роль. Не може бути жодних сумнівів щодо важливості впливу, що його єврейське вчення справило на формування сучасної капіталістичної економіки. Тому в нашому дослідженні донаукових економічних поглядів без Старого Завіту ніяк не обійтися. І не лише тому, що на ньому сформувалося християнство, яке згодом суттєво вплинуло на формування капіталізму та економічної науки, але й через характерний внесок у зміну сприйняття економічної антропології та етосу.

До того ж у багатьох сферах єврейські економічні звички випереджають розвиток сучасної економіки. Ще в «темні» середньовічні часи євреї активно користувалися економічними інструментами, які багато в чому випередили свій час і стали ключовим елементом сучасної економіки набагато пізніше[114].

Позичали гроші, торгували різним... і зокрема займалися торгівлею акцій ринку капіталів, працювали в сфері обміну грошей та часто фігурували посередниками різних грошових операцій..., фігурували як банкіри й брали участь в емісіях найрізноманітніших видів. Що ж стосується капіталізму новітніх часів (на відміну від часів античних, середньовічних...), то в деяких формах ця діяльність ще й досі лишається успадкованою (і неодмінно) присутньою — до того ж і з погляду економічного, і правового[115].

Про ці аспекти зазвичай говорять і ті, кому єврейські традиції не до душі. Як зауважив Ніал Ферґюсон, «сам Маркс у статті “До єврейського питання” писав, що кожен капіталіст без огляду на віровизнання — “справжній єврей”»[116]. А на думку одного з головних післявоєнних підбурювачів расистської пропаганди Гайнріха Клясса[117], євреї були «народом, народженим для торгівлі грошима та товаром»[118]. Звідки такі ідеї? Де взявся цей єврейський торговельний етос в первісно кочового народу? І чи справді можна юдеїв вважати творцями цінностей, які визначили напрям розвитку економічної думки нашої цивілізації?

Прогрес — секуляризована релігія

Одне з понять, яке автори Старого Завіту присвоїли людству, це поняття прогресу. Старозавітні історії розвиваються в часі, вони змінюють історію єврейського народу, продовжують одна одну. У євреїв лінійне розуміння часу, у нього є свій початок і свій кінець, а отже — і свій розвиток, а звідси — й смисл. Євреї вірять в історичний прогрес, а саме прогрес на цьому світі. Прогрес може завершитися приходом Месії, який навіть досить часто в різних хіліазмічних уявленнях приміряє на себе конкретну політичну роль[119]. Тож юдейська релігійність досить міцно пов’язана з цим світом, а не світом абстрактним, а той, хто радіє земним багатствам, не робить апріорі нічого поганого.

В юдаїзмі виконання Божих заповідей гарантує людині не перехід у якийсь неземний світ, а радше надмір матеріальних благ (Буття 49:25-26, Левит 26:3-13, Повторення закону 28:1-13) ... Тут ніхто погрозливо не махає пальчиком у бік тих, що ведуть звичайну економічну діяльність з метою отримання матеріального прибутку. Тут немає ні відлунь аскетизму, ні заклику до очищення та пропаганди спіритуалістичного ефекту бідності. Тому логічно, що засновники юдаїзму — патріархи Авраам, Ісак та Яків — були багатими чоловіками[120].

До лінійного сприйняття часу панувало його циклічно-сізіфівське сприйняття. У «Епосі про Гільгамеша» історія нікуди не рухається, усе циклічно повторюється з незначними змінами, як ми це спостерігаємо в природі. Події розгортаються за цією часовою петлею: історія Гільгамеша закінчується там, де почалася. Тут бачимо схожість з грецькими міфами та оповідями: у кінці історії не відбувається ані переходу на вищий рівень, ані суттєвої історичної зміни, історія не має жодної часової прив’язки, жодного часового лімбу. Власне, ця історія могла б статися будь-коли й повторюватися мільйон разів, тому що після того, як вона закінчилася, не змінилося абсолютно нічого й все повернулося на свої старі рейки[121].

І лише завдяки лінійному розумінню історії виникла ідея прогресу[122], яка згодом стане рушійною силою зародження науки та надією для нашої цивілізації загалом. Якщо в історії є початок і закінчення, і вони перебувають не в одній точці, тоді раптом з’являється потреба проводити дослідження і в тих областях, де плодів дочекаються вже аж наступні покоління. Прогрес набуває нового значення.

Тому ідеєю прогресу наша цивілізація завдячує, зокрема, євреям. Однак сама ідея прогресу в ході історії зазнала багатьох змін й сьогодні ми її сприймаємо зовсім інакше. На відміну від первісних духовних уявлень, ми трактуємо прогрес майже винятково в економічному чи науково-технічному дусі[123]. До того ж економічний прогрес став уже майже передумовою сучасної функції суспільства. Ми очікуємо зростання, сприймаємо його автоматично. Якщо нічого не відбувається, якщо ріст ВВП декілька кварталів стоїть на місці, ми вже вважаємо це аномалією.

Але так було не завжди. Як майже сто років тому написав Дж. М. Кейнс, сильне зростання та суттєвий матеріальний прогрес лишаються з нами тільки останні три століття:

Від найдавніших часів, відколи в нас лишилися писемні свідчення, скажімо, від другого тисячоліття до Христа, аж до початку дев’ятнадцятого століття не відбулося жодних великих змін в стандартах життя звичайних людей, які живуть в цивілізованих областях нашої планети. Ясна річ, були певні стрибки, людині доводилося протистояти найрізноманітнішим епідеміям, голодоморам і війнам. Так само приходили й періоди розквіту. Тим не менше, не було жодних виразних, драматичних змін. За час періоду, що тривав приблизно до 1700 року нашої ери (тобто майже чотири тисячі років), деякі часи були, мабуть, і на п’ятдесят відсотків кращі за інші (максимально на сто відсотків).

А в якийсь із періодів на зорі історії — можливо, навіть в один із найсприятливіших періодів перед останнім льодовиковим періодом — мав настати період прогресу й розвитку, який можна порівняти з нашим сьогоднішнім. Проте в більшій частині відомої нам історії нічого подібного не ставалося[124].

Після того, як нам вдалося звільнитися від циклічного розуміння часу, ще багато століть поспіль видиме зростання стандартів життя упродовж одного чи двох поколінь лишалося для людства явищем незвіданим і незвичним. Можна доповнити цитату Кейнса, що за чотири тисячі років знаряддя домашнього вжитку пересічних людей майже не змінилися. Якби людина заснула десь далеко в періоді до нашої ери й прокинулася в сімнадцятому столітті, то навряд чи б зафіксувала якісь помітні зміни в побуті. Тільки зараз ми почали жити в епоху, коли прокинутися на покоління пізніше несе за собою повну дезорієнтацію в обслуговуванні звичайної побутової техніки. Однак з приходом науково-технічної революції (тобто часу, коли зародилася