Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи - Томаш Седлачек
618
Буття, 2:18.
619
«Оскільки людина за своєю природою — істота суспільна, тому в стані невинності вона б жила в суспільстві». З кн.: Аквінський. Сума теологічна І, 097, А4, корпус.
620
Аквінський. Сума проти язичників, ІІІ книга, розділ 117.
621
Там само, розділ 128.
622
Аквінський. Про Царство, 1.1.8.
623
Там само, 1.1.
624
Приповісті 3:5.
625
Лютер. Martin Luther’s Last Sermon in Wittenberg, 51:126, рядок 7 ff, цю фразу цитує також Анзен-бахер. Вступ до філософії, 28. Цитата повністю: «Якщо ж Розумність, ця красива проститутка й наречена диявола, увійде й подумає, що вона мудра, що те, що вона говорить, що мислить, — це все від Духа Святого, хто нам тоді допоможе? Ні судді, ні лікарі, королі чи правителі, оскільки [Розумність] — найбільша проститутка диявола». Див.: Nelson. Economics as Religion, 131.
626
Аквінський. Сума проти язичників, І книга, розділ 7, частина 1.
627
Там само, ІІ книга, розділ 3, див.: Піпер. Фома Аквінський, 102.
628
Честертон. Святий Фома Аквінський, 44.
629
Честертон. Святий Фома Аквінський, 44.
630
Аквінський. Сума теологічна І, розділ 2, О. 76, А2.
631
«І тому сп’яніння — це смертельний гріх, тому що це стан, коли людина, хотячи цього і знаючи про наслідки, свідомо відмовляється послуговуватися розумом, який управляє нашою поведінкою згідно з нашою доброчесністю й допомагає уникнути гріхів». З: Аквінський. Сума теологічна, ІІа-ІІае, 0.150, А2.
632
Декарт, Рене. Міркування про метод. Схожу тему знайдемо і в «Медитаціях».
633
Як пише Ґ.К. Честертон: «Я раціоналіст. Я радію, коли мої інтуїтивні здогадки знаходять розумне пояснення». З кн.: Честертон. Ортодоксія, 203.
634
Аквінський. Про царство. Вступ, 1.1.
635
З кн.: Simmel. Simmel on Culture, 176.
636
Mini. Philosophy and Economics, 24.
637
Піднесення алгебраїчного аналізу перетнулося в часі з відкриттям Декартом аналітичної геометрії та трохи пізніше інтегрального й диференційного аналізів, які відкрили для світу Ньютон і Лейбніц. І справді, якби Піфагор міг передбачити, у якому напрямі далі розвиватиметься започатковане ним вчення, його більше би не дивувало збудження, яке вони з колегами відчували під час містичних обрядів. Див. Whitehead. Science and the Modern World, 32-34.
638
Послідовніші автори справжнім батьком сучасної науки називають кардинала Миколу Кузанського. Перше відділення новітньої філософії від схоластики датується 1450 р., коли Микола Кузанський написав свою основну працю — «Idiota». Завершується цей процес якраз після видання праці Декарта «Принципи філософії» у 1644 р. (Falckenberg. Geschichte der neueren Philosophie, 27). Більше також див. Radl. Dejiny filosofie: Novovek, 29-38, зокрема, як не дивно, у розділі «Староновий міф».
639
«Однак воскресіння філософії у руках Декарта та його послідовників було повністю викривленим через некритичне сприйняття наукової космології. Успішність їх же думок утвердив науковців у їх позиції неприйняття проголошення цих думок за результат пошуків своєї ж раціональності. Будь-яка філософія так чи інакше повинна була їх поглинути. Приклад науки вплинув також і на інші сфери пошуків. Таким чином історичний бунт переріс у зміщення філософії з позиції гармонізуючого елементу, який об’єднує найрізноманітніші абстракції методологічних роздумів. Мислення — абстрактне; а нетолерантне використання абстракцій — це найбільша вада інтелекту». Whitehead. Science and the Modern World, 19.
640
У своїх «Принципах філософії» [Декарт] говорить: «Покладаючись лише на свої органи чуття, ми не дізнаємося нічого про зовнішні об’єкти, що ховаються за своїм зображенням [чи позицією], величиною і рухом». Тобто ми сприймаємо об’єкти через їхні властивості, які їм насправді не належать. Властивості, які насправді будуть лиш чистим продуктом нашої думки. Тобто ми присуджуємо природі щось, що насправді б мало належати тільки нам; троянда і її запах; соловейко і його спів; сонце й його світло. Поети помиляються. Вони б мали присвячувати свої вірші самим собі, робити з них оди, які самопрославлятимуть висоту людської думки. Природа в принципі — дуже нудна, їй бракує звуків, запахів, кольорів; вона — всього лиш плутанина матерій, що змінюються безкінечно й бездумно. І називайте це як хочете, але це й є справжній результат наукової філософії, який підсумував усе сімнадцяте століття». З кн.: Whitehead. Science and the Modern World, 56.
641
Mini. Philosophy and Economics, 24.
642
Там само, 18.
643
Descartes. Treatise on Man, 99, AT XI, 120.
644
Там само, 100, AT XI, 131.
645
З кн.: Декарт, Рене. Принципи філософії, Частина 22.
646
Проте Декарт міг цю думку розвинути й в іншому напрямі: «я відчуваю, отже, я існую» чи «я люблю, отже, я існую» і так далі.
647
«Перша властивість Бога, про яку було б доречно тут зауважити, — це те, що Бог — правдивий і що він подарував нам все світло. І це зовсім не поєднується з думкою, що він може нас обманювати, тобто бути причиною помилок і непорозумінь, з якими нам доводиться боротися». З кн.: Декарт, Рене. Принципи філософії, 37.
648
«А якби Бог безпосередньо
