Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Я мала на увазі шлях як перевертня, я навчила тебе основам тієї магії котра тобі доступна але твої здібності як воїна набагато вищі, то який шлях тобі ближчий? - різко змінила тему Рена.

- Бачення духів то є шлях мага?

- Так, це та сама магія котрою володіють усі кіцуне, у світі її називають шаманізмом. Але ти ведмідь, далі основ ти у ньому не зайдеш, тобі доступний шлях друїда - керувати природою і тваринами, вміти з ними спілкуватись і впливати на їх дії.

- І це все?

- Є ще шлях вуду, але про нього мені нічого не відомо.

Ітан задумався.

- Ніякого керування стихіями, або лікування звичайних людей? Та і незвичайних теж...

- Друїд може лікувати черпаючи сили з рослин та природи але ні, перевертні не здатні до елементальної магії, таким як ти або я доступний лише обмежений спектр магії. Я навіть до друїдизму не здатна, лише до шаманізму.

- Але ж ти сильна у ньому, тільки не розумію, чому я маю вибирати між ними?

Рена знизала плечима.

- Я знала декількох, котрі намагалися суміщувати і не були здатні до жодного як результат. Підозрюю що така природа перевертнів, один шлях виключає інший, якщо тобі цікаво то у твоїх родичів-вампірів ситуація така сама.

- Вони теж здатні до магії і відрощувати... а це ще що таке?

Прямо перед ними серед пустої алеї, де навіть духів не було, стояла гарна, велична ялинка. Дерево раптом потемніло, набуло червонуватої аури і «загуділо». У повітрі стояв запах… дивний запах, ніби так могла пахнути лише сама лють.

- Я... не знаю, - спантеличено відказала Рена.

Обидва вони «заплющили» очі і це видовище зникло, знов «розплющили» і знов це побачили. Щось до болю знайоме скрутило Ітанові в животі, це було вона, проникла до світу духів.

ТИ ВИНЕН НАМ, - загуло в обох головах, перевертня і кіцуне.

- Такого не має бути, - тихо сказала лисиця, вона була шокована. - Це спотворення, воно ненормальне.

КРОВІ, МИ ВИМАГАЄМ ЙОГО КРОВІ.

- Воно говорить до тебе?

- Так, це та сама роща, де актантроп вбив весь мій загін. Чого тобі від мене треба!? - звернувся він вже до цього спотворення.

ЛИШЕ КРОВ ЗМИЄ ГРІХ!

- Хочете того самого перевертня!? Я не знаю де він!

ТО НАГОДУЙ НАС САМ! - раптом поряд з деревом з’явились духи усіх його загиблих товаришів: Керін, Торох, Вдалін, Владімир, Нолан, Іваник, Яско Арсеній Заколот, Ївар Нечар, Гліб Захорн, Яввє Новак. Такі ж самі червоно-чорні, з закривавленими очима і потворними обличчями, наче у кожного була зламана і вивернута набік щелепа з відкритими ротами.

- Ні, ні, відмовляюсь! - крикнув раптом Ітан і голос його зривався. - Так, я винний, я вижив а ви ні, став потворою а ви привидами, котрі мене тепер переслідують але я... я все ще не готовий!

Арктантроп навіть впав на коліна перед ними і з його очей бризнули зрадницькі сльози. Рена поспішила підняти його, взяла за руку і потягнула назад у людну частину парку, бо ці привиди-зомбі, спотворення у матерії духовного світу в образі колишніх друзів потягнуло до хлопця свої руки.

Але втекти від цього не вдалось, воно переслідувало наших героїв перекидаючись з дерева на дерево. Загиблий загін, роща, смерть і кров, усе з чого ця історія почалась, усе це злилось у єдину істоту, що переслідувала хлопця з самого початку.

Спотворення не відстало навіть коли стало людно, Рена спробувала пожбурити у нього якимсь снарядом, зітканим з духовної енергії та невидимим людському оку. Але це зробило лише гірше.

Роща, ця червоно-чорна пляма перекинулась на якогось чоловіка, що проходив поряд, живого, звичайного.

- НАГОДУЙ НАС СВОЄЮ КРОВ’Ю! - волав одержимий і його голосу вторило відлунням голосів усіх загиблих мисливців а разом з ними і ця демонічна роща.

Усі присутні у парку обернулись на нього лише щоб побачити перетворення. Очі чоловіка почорніли, на цьому тлі пробились дві червоні крапки, напевно зрачки, шкіра теж потемніла і з певним хрустом-гулом покрилась корою. Усі хвойні дерева лишились своїх голок, їх наче магнітом стягнув на себе одержимий і вкрився ними як бронею, увесь колючий немов їжак.

Та він був спритний, зовсім не схожий на дерево з якого тепер складався. Вмить опинився біля Ітана і одним ударом підкинув його високо у повітря, а Рену другим відкинув у ближній до них дуб.

Усе це на очах у звичайного люду.

Приземлився Ітан вже з кігтями та іклами, одразу кинувся на істоту, відбив ударом частину кори, оголивши шкіру на плечі потвори. Але та шкіра вже не була людською, була чорною, схожою на землю, з переплетеним у ній корінням.

А кора котра щойно відлетіла від удару разом з голками просто зависла у повітрі і повернулась на своє місце. Арктантроп з лютим риком - бойовим кличем, продовжив атакувати але здається потвора била трохи сильніше, або радше просто не відчувала ударів від хлопця.

Тим часом оклигалась Рена, навіть не стала думати: «чи варто?», оголила хвости та вуха і жбурляла примарний вогонь у противника. Намагалась не цілити в Ітана але він ніби сам опинявся під ударом.