Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

Першим, що побачила Яра розплющивши очі, була широка чоловіча спина.

— Вибач за це, — навіть не повертаючись до неї обличчям мовив Вільгельм.

— Це також була ваша ідея? — роздратовано запитала вона.

З його спиною розмовляти було значно легше. Вільгельм не відповів, замість цього підняв праву руку і розтиснув кулак.

— Впізнаєш?

Яра одразу ж встала і підповзла до чоловіка.

— Мій кулон, — тремтячими руками забрала вона тендітну прикрасу з рук вампіра. — Я думала, що загубила його. — Коли вона подивилася на чоловіка, його обличчя не виражало нічого. — Дейн!

Ім’я демона прозвучало з її губ як лайка.

— Це не просто біжутерія, — несподівано промовив чоловік. — Це амулет. І саме на нього твоя мама обміняла твою і свою свободу. 

Яра здригнулася і здивовано подивилася на Вільгельма.

— Що ви маєте на увазі? — напружено запитала вона.

— Ти уже бачила на що здатна твоя кров. Існує одна безглузда байка, наче останні три краплі крові фенікса, який ще тільки входить в силу, можуть воскресити мертвого. І дехто добряче постарався, щоб розповсюдити цю нісенітницю.

— Не схоже на те, що ви у це вірите, — не надто впевнено мовила вона.

Вільгельм хмикнув і стомлено подивився на неї.

— Я точно знаю, що це брехня. Її розповсюдили умисно, щоб вас було легше винищити. Фенікс не зможе переродитися, якщо вбити його перш ніж він досягне зрілості.

Яра відчула як вся її шкіра покрилася сирітками і мимоволі зіщулилася на ліжку.

— І як це пов’язано з моєю мамою? — уже не впевнена, що хоче знати відповідь запитала вона.

— Твоя мама дивовижна жінка, — знову дивлячись перед собою промовив він. — Навіть знаючи наскільки це небезпечно, вона увесь час знаходилася поряд і оберігала тебе. Жертвувала стабільністю і комфортом, щоб не наражати тебе на небезпеку. Навіть уклала угоду з чаклуном. Я справді захоплююсь нею.

— Я не розумію, — чесно зізналася Яра.

— Дуже легко розпізнати фенікса, якщо знати, що шукати. У всіх феніксів золотисте волосся і очі. А ще особливий, притаманний тільки вам запах. Ось чому ви так часто переїздили – вона боялася, що тебе піймають. В цьому є і моя вина. Коли Ернест зник мені слід було навідатись до неї, перевірити, як вона. Тоді, можливо я б зрозумів, що вона вагітна…

— Хто такий Ернест? — перебила вона чоловіка, і він знову подивився на неї.

Здавалося, її запитання спантеличило його, а тоді на його обличчі відобразилося розуміння, і він витягнув з кишені гаманець. За мить Вільгельм простягнув їй старий чорно-білий знімок.

Вона одразу ж впізнала на ньому і Вільгельма, і батька, але все одно витягнула з кишені фото, яке їй передала мама.

— Це мій тато, — хрипко мовила вона і перевела погляд на світловолосу дівчину, що стояла поряд із ними на світлині. — Ця дівчина, — Яра мимоволі торкнулася свого обличчя. Вона наче дивилася на себе.

— Це Агнес – твоя бабуся…

Яра з недовірою глянула на Вільгельма.

— Як таке можливо… Тобто…

Вона сама себе зупинила. Перед нею сидить вампір. Вона сама фенікс. Її б уже не мав збентежувати молодий вигляд жінки на фото. Яра думала, що Вільгельм розсміється, або почне дражнити її, як це робили інші. Але чоловік тільки тепло усміхнувся і заправив їй за вухо неслухняне пасмо волосся.

— Ти її повна копія, — не відводячи погляду мовив він, і Яра відчула, як прискорюється серцебиття.

— Ви знали мого тата, — знову глянувши на фото, мовила вона.

— Я сильно йому зобов’язаний…

Звісно що їй кортіло дізнатися про це більше. Але не зараз. Можливо пізніше, коли її серце перестане розриватися від тривоги.

— То що з моєю мамою тепер буде? — прочистивши горло і знову подивившись на вампіра, запитала вона.

Вільгельм тяжко зітхнув і злегка нахмурився.

— Вона уклала угоду з чаклуном. І він виявився достатньо м’якосердим, щоб прийняти її умови. Це, а ще те, що вона зареєструвала твоє народження майже на рік пізніше, дозволило вам виграти декілька років. Ти маєш розуміти, якби не ця угода, ти б уже була мертва, — Яра здригнулася і опустила погляд на кулон в своїй руці.

Мама подарувала їй його в день свого весілля.

— Той чаклун про якого ви говорите… Це мій вітчим? — Вільгельм кивнув. Ось чому мама мала такий нещасний вигляд. А Яра думала… — І що він отримав від цієї угоди? — тремтячим голосом запитала вона.

— Три останні каплі твоєї крові. Він мав отримати їх до того як тобі виповниться двадцять п’ять.

Яра відчула як усе всередині покривається льодом. Їй ніколи не подобався ні вітчим, ні його надокучливий син. Але їй би й на думку не спало, що увесь цей час вони збиралися її вбити. І що тепер?

Вона так раділа коли, нарешті, змогла вирватися з-під його опіки. Вона навіть не навідувала маму. Її руки затремтіли сильніше.