Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

— Чудово, ще й чаклун…

Слова зірвалися з губ, перш ніж він встиг себе зупинити. В кімнаті одразу ж стало незвично тихо. І тільки після цього Ві зрозумів, наскільки роздратований. Глибоко вдихнувши, він потер пальцями очі, після чого подивився на вартового.

— Тобі треба відпочити, — щойно їхні погляди зустрілися, мовив Вільгельм.

І Ві не міг цього заперечити. Останні декілька днів були справді нестерпними. Наче вічність минула відколи він востаннє нормально їв чи спав. Але чи зможе він заснути?

Полегшення, яке він відчув, коли вони знайшли Владу, випарувалося майже одразу. З дня на день Союз вишле по них своїх убивць. А ще ж є люди. Добре озброєні, навчені вбивати нелюдів люди.

Він жбурнув Вільгельму підвіску, яку йому приніс Свят, і вартовий піймав її на льоту.

— Маркус стискав це в руці…

Вільгельм розтиснув кулак і нахмурився. Хрестоподібний кинджал і крила. Срібна підвіска на срібному ланцюжку.

— Братство… — Вимовивши це, він чомусь глянув на Владу. І продемонстрував закривавлену прикрасу їй. Дівчина різко побіліла і відсахнулася. — Це воно?

Вона кивнула і вкотре уже вчепилася в руку лиса. Вітольд одразу ж відвернувся. І придушив гарчання, яке готове було вирватися з горла. Він не міг дозволити собі піддатися інстинктам. Не тут, не зараз… Ніколи.

Йому однаково не перемогти лиса. А навіть якщо і вдасться, Влада цьому точно не зрадіє. Та й прав поводитися так у нього немає... Жодних прав на неї… 

— Отже, це вони напали на зграю, — старанно не дивлячись в її бік, натомість промовив він.

Вільгельм кивнув і в його байдужих зазвичай очах на мить відобразилася лють.

— Самотужки вони б не впорались. Перевертнів вбити легше ніж нас, але до них важко підібратися.

Ві все ще не міг повірити у те, що таку велетенську зграю змогли знищити за один день і не хто-небудь, а люди. Навіть якщо це так зване «Братство».

— Хтось мав розповісти їм про слабкості перевертнів. І про демоницю, щоб вони змогли від неї захиститися.

— Я більш ніж впевнений, що Союз доклав до цього руку.

— Тому що вовки єдині можуть знайти шлях до його гробниці? — На горлі вартового знову проступили сліди стримуючого закляття. Як тоді коли він запропонував князю угоду. — Вони не займали їх більше тисячі років, що змінилося?

Вільгельм кинув короткий погляд на Яру. І Вітольд також подивився на неї. Обличчя дівчини було покрите сажею, у золотавому волоссі застрягли клаптики попелу. Але вона уважно спостерігала за ними двома.

Фенікс… Він навіть не був певен в тому, що вони досі існують, доки це дівча не ступило на поріг його дому. Якби причина була в ній, вони б ніколи не познайомились.

Союз ніколи не зважав на вік своїх жертв. Хіба що за ними спостерігало багато очей. Отже, про дівча вони не знали. Хтось із її родичів?

Потрібен не абихто, а чистокровний фенікс. Тільки його кров зможе пробудити Деймоса. Отже, це мала бути жінка. Тільки жінки народжуються чистокровними, незалежно від того, хто вступає в союз із феніксом. Мати дівчини людина. Отже…

— Ти уже намагався пробудити його? — Сліди закляття сильніше проступили на горлі вартового. Цього разу Ві навіть зміг роздивитися окремі символи. — Через це вони влаштували полювання на напівкровок?

— Це був єдиний спосіб не допустити народження чистокровного фенікса.

— Данські близнюки…

Хлоп’ята народжені Деборою від союзу з людиною. Як виявилося пізніше – чоловік був нащадком феніксів. В обох хлопців проявилися здібності до управління вогнем.

— Діти Всеволода, — додав Вільгельм, і Ві побілів.

Союз добряче познущався з князя. Ходили чутки, що він більше не може мати дітей. Виходить, усе тому що в його роду також відзначилися фенікси.

— Чому зараз? Я впевнений тисячу років тому відшукати чистокровного фенікса було знано легше. — Очі вартового перетворилися на дві крижинки. А Вітольд згадав літопис, який йому принесла Кіт. — Отже, тим охоронцем, якого Тормент наказав поховати у морі…

Глухе гарчання вирвалося з горла вартового, і князь замовк приголомшлено витріщившись на нього.

Як він вижив? Ні, Ві розумів як. Вампірів не так легко вбити. Але те що з ним зробили… В пам’яті знову зринули креслення саркофага, гострі леза якого були розташовані так, щоб не зачіпати життєво важливих органів.

Погляд князя мимоволі ковзнув на покриті шрамами руки вартового. Скільки років він там провів? І як зміг зберегти при цьому розум? Ві ніколи не тонув, але зараз чомусь схопився за горло.

— Продовжимо цю розмову деінде, — кивнув вартовий на натовп, що зібрався у коридорі.

І Вітольд кивнув. Під допитливими поглядами десятка очей він провів вартового до свого кабінету і зачинив за ним двері.

— Я все ще не розумію, чому, — підійшовши до столу і прочистивши горло, мовив князь. — Ти ж знаєш його. Його син зробив це з тобою. Чому?..

Ві недоговорив – запнувся під пронизливим поглядом вартового. На мить йому здалося, що той його вдарить. Але Вільгельм не зробив цього.