Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

— Думаєш, там є щось, чого я ще не бачив? — з кривою посмішкою на губах запитав він, і Яра густо почервоніла.

— Збоченець, — крізь зуби прошипіла вона, і демон фиркнув.

Наступної миті їхнє укриття затремтіло. Яра почервоніла сильніше і підняла погляд вище. Вона зачудовано спостерігала за тим як рухаються чорні стіни довкола, аж доки не усвідомила, що це зовсім не стіни – а крила. Величезні перетинчасті крила!

Вона навіть протягнула руку, щоб їх торкнутися, але демон пересмикнув плечима і крила зникли. Яра міцніше вхопилася за його плечі і з допитливістю зазирнула йому за спину, але побачила тільки рівну покриту кіптявою шкіру.

— І хто ще тут збоченець? — хмикнувши, мовив чоловік.

Наступної миті її скинули на ліжко. І тільки тоді вона усвідомила, що все ще перебуває в тій кімнаті, в якій розмовляла з Вільгельмом. Тоді ж вона згадала і те, про що вони розмовляли і різко поблідла.

Вона на якусь мить навіть забула про відсутність одягу. І тільки коли Дейн закутав її в ковдру зніяковіло потупилася.

— То я її більше ніколи не побачу?

До горла знову підступив ком, а очі наповнилися сльозами.

— Я цього не говорив, — спокійний голос Вільгельма змусив її знову підняти голову.

І це було помилкою. Бо саме цієї миті вампір передавав демону свою куртку, щоб той зміг бодай прикритися. Яра миттю зажмурилась і опустила голову, але побачене намертво закарбувалося в її пам’яті.

— А ще мене збоченцем називала… — не упустив можливості поглузувати з неї Дейн.

Обличчя миттю обдало жаром.

— Достатньо, — обірвав демона Вільгельм.

— Більше не буду… Але погодься, її весело дражнити.

За мить двері кімнати скрипнули і Яра розплющила очі.

— Що тут відбувається? — схвильований голос належав Вітольду.

Але Яра не одразу його впізнала, коли побачила. Його шкіра набула здоровішого вигляду. Очі стали синіми, хоч під ними і залягли темні круги, а губи почервоніли. Він навіть здався їй симпатичним. А тоді його погляд на чомусь зупинився, і за мить його очі знову стали майже повністю чорними.

— Бачу, тебе можна привітати…

Яра не одразу зрозуміла, що звертаються до неї. Чоловік все ще дивився кудись угору. І прослідкувавши за його поглядом, вона побачила сліди кіптяви на стелі. Сироти виступили на шкірі, щойно вона збагнула, що саме недавно пережила.

— Здається, я зіпсувала вам і килим, і підлогу, — опустивши погляд униз, промовила приголомшлено вона.

На підлозі, там де її тримав Дейн, утворився нерівний випалений круг. Краї килима, як і обвуглені дошки все ще тліли, поступово заповнюючи кімнату їдким димом.

Вітольд мовчки обійшов Вільгельма і підійшов до вікна. Морозне повітря заповнило приміщення і змусило Яру зіщулитися під ковдрою.

Дівчина збентежено перевела погляд на двері і побачила, що в коридорі зібралися майже усі її нові знайомі. Але були там і ті, кого вона ще не бачила.

Під допитливими поглядами вона ще дужче зніяковіла. Але було те, що хвилювало її значно більше ніж сором чи жаль.

— Що ви мали на увазі?

Вільгельм одразу ж зрозумів, про що вона.

— Тебе не збентежувало те, що позбувшись твого телефона і заборонивши тобі розраховуватися кредитками, Дейн жодного разу не намагався змінити авто.

Яра розгублено подивилася на чоловіка, а тоді згадала його слова. Вони зробили усе можливе, щоб це було схожим на викрадення.

— Я думала, ви не хочете, щоб він мене знайшов…

— Не можна допустити, щоб ти опинилася на його території. Але якщо він прийде по тебе сюди, впоратись із ним буде не складно. Так і твоя мама буде у безпеці. Щойно чаклун помре, угода з ним буде анульована, і вона зможе безперешкодно покинути його лігво.