Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі

— Ти чого, Гориничу? — здивувалася вона, намагаючись визирнути з-за його спини.

— Дивись... — зачаровано промовив друг, відступаючи вбік, щоб і вона побачила, що так сильно його вразило.

Надя вийшла з-за його спини, озирнулася на всі боки, але нічого дивного в полі зору не знайшла.

— Куди ж дивитися? — запитала дівчина.

— Та ось же! Дивись, яка вона... — мрійливо промуркотів Горинич, тицяючи рукою кудись уперед. Він навіть підштовхнув Надю в спину, щоб їй стало краще видно.

І тут вона побачила. У центрі площі, оточена дітьми, з мікрофоном у руці танцювала одна з найнятих аніматорів — ростова лялька в костюмі дракониці. Вона спритно перебирала ногами, бо верх костюма був теплим, навіть виснажливо жарким. Особливо якщо рухатися безперервно у неймовірному темпі. А ось чобітки дівчина, мабуть, одягла не надто теплі, тому стопи мерзли. Такий контраст міг легко призвести і до застуди.

Надя уважно подивилася на аніматорку, потім здивовано глянула на Горинича. Отут до неї і прийшло розуміння, що лихо з'явилося звідти, звідки не чекали. Горинич закохався! Причому з першого погляду.

Аніматор, явно не розуміючи, що перед нею зовсім не колега, а справжнісінький дракон, ще як на зло йому і підігравала. Махала рукою, підзиваючи до себе, плескала величезними пухнастими віями над широко розкритими очима вдосконаленої ростової ляльки. Мабуть, нові технології дозволяли акторам керувати навіть мімікою ляльок. На мить Надя навіть задумалася, а чи не справжня дракониця.

Але знову глянула на демісезонні чоботи, і сумніви зникли, як роса на сонці.

Горинич, як зачарований, повільно відсунув рукою зі свого шляху Надію і неквапливими кроками рушив у бік коханої.

Надя у розпачі простогнала.

— Яга, зроби щось! — благала вона, коли чаклунка опинилася поблизу.

Яга так захоплено обговорювала щось із Кощієм, що не одразу зрозуміла, про що йдеться.

— Ой! — здригнулася вона, усвідомивши розмах лиха, коли Надя коротко пояснила їм з Кощієм, що дракониця несправжня — ось прямо від слова зовсім. — А що ж робити, Кощій?

— Якщо ми його зупинимо зараз, він ніколи потім не повірить, що це була не справжня дракониця, — зі знанням справи сказав Любомир. — І думатиме, що ми позбавили його шансу на особисте щастя.

— А як не зупинимо? — переживала Надя, дивлячись на те, як друг повільно, але впевнено наближається до аніматорки, оточеної дітьми.

Горинич рухався, ніби в уповільненій зйомці, але з його кроками відстань і так долалася надто стрімко. Часу на ухвалення рішення практично не було.

— Давайте час вигравати, — вирішив Кощій, коли від Змія до хоровода з драконицею в центрі його залишалося лише кілька кроків. — Горинич, ти куди без подарунку? — вигукнув він.

Змій відразу завмер. Розгублено озирнувся.

— Що це я, справді? —робасив він, здивовано розглядаючи свої порожні руки. — До жінки серця без нічого! Оце так промах вийшов... — він сором'язливо відвів погляд. — Дякую, друже…

Кілька секунд подумавши, він кинувся до найближчої крамниці.

Декількома годинами раніше Яга обміняла начакловане нею золото, засмутившись, що така дрібниця виявилася надто дорогою людям, судячи з блиску в їхніх очах.

— Таких злитків під ногами тисячами лежить, — засумувала вона, — і ціна їм — нічого, а місце у землі. Невже таке цінне воно?

Віра довго пояснювала чаклунці земні цінності, з якими Яга ніяк не хотіла погоджуватися, на якийсь час ставши схожою в цьому на Горинича. Але в результаті визнала, що «у кожній хатинці свої брязкальця».

— Може, так у вас і треба, — підсумувала вона, — а я тут у чужий монастир зі  своїм уставом намагаюся ломитися.

До того ж, незабаром виміняні гроші стали в нагоді. Яга навіть засумнівалася, чи права вона була, коли зрозуміла, скільки добра можна принести, даруючи іншим посмішки за допомогою цих монет.

Ось тепер Горинич мчав між перехожих і розкиданих площею ярмаркових лавок, що траплялися там і тут, на ходу рахуючи ці самі монети.

За лічені хвилини він примудрився знайти десь квітковий магазинчик і накупити ромашок. Такий букет підкорив би серце, мабуть і тієї, що тільки троянди цінує. Тому що квітів він попросив у продавця «стільки, щоб мені в руки вмістилося», розкривши при цьому їх ширше і демонструючи, скільки може забрати квітів за один раз. Погляд продавця засяяв жадібною радістю, і він негайно знайшов необхідну кількість квітів.

Однак на цьому триголовий Ромео зупинятися не побажав і на якийсь час знову зник з поля зору друзів.

Компанія сподівалася, що за час пошуку подарунків робота аніматорів завершиться і вони розійдуться. Але ж ні. Варто було одному хороводу розійтися, як утворився новий, і вся концертна програма розпочалася спочатку.

— Якщо вам такі чужорідні чари, навіщо ж вони надягають ці... костюми? — запитала Яга, з цікавістю дивлячись на очі дітей, що світяться радістю, поряд з несправжньою драконицею.

— Усі хочуть вірити у чари, — просто знизала плечима Надя. — Просто вони справжнього чарівництва так давно не бачили, що якби раптом побачили його зараз, то злякалися. Пам'ять предків з часом йде все далі, і люди вже не знають, як поводитись у таких ситуаціях. Так небагато хто не втратив, як і раніше, здатність бачити інші світи. Я теж про це довго думала, коли познайомилася з вами.