Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

В ім’я науки!

Вони прийшли на світанку, якраз коли ні Марії ні Франца на звалищі не було, Рена ще була слабкою а Ітан трохи заспаний.

Вони то кіборги, котрих із них зробила ВЕСПЕР, Барт Парсонс і Пітер О'Брайен. Одним ударом сталевої ноги останній з двох вибив головну браму, так що ворота просто повідривало від петель. Залізо пролетіло ще близько десяти метрів поки не встрягло в одну з розбитих авто-на-ходу.

Пітер зайшов першим, його крок був важким, від протезованої ноги тремтіла земля і здіймалась пилюка. Слідом за ним йшов Парсонс, не менш сильний хоч зовнішньо його протез виднівся лише на місці відірваної руки, та імплантів і посилень мав не менше, просто під шкірою.

Ітан вискочив зі сторожки в одному спідньому, в один момент його нутрощі метафорично перегорнулись. Ще два привиди з його минулого, ще двоє людей, котрих він вбив і котрі мали повне право аби хотіти помститись йому.

Та і сам він відчував провину, вони ж майже стали друзями тоді а тепер будуть смертельними ворогами, бо на відміну від ситуації з Марією, ведмідь більше не поступиться нічим. Буде битись за своє життя, за своє звалище, за час котрий ще чекає на них з Реною.

- То тобі, потворо, теж дісталось, - сказав злорадно Барт, побачивши свого ворога лише з однією рукою, а тоді посерйознішав. - Недостатньо.

Парсонс вже готовий був кинутись у бік перевертня, та О’Брайен йому завадив, перегородив шлях рукою.

- Міллер, - його тон був спокійний. - Компанія ВЕСПЕР пропонує тобі роботу.

ВЕСПЕР?

- З якого дива? - запитав він насторожено.

- Ітане, - схоже що вони не чули і не бачили примарної лисиці. - Ти їх знаєш?

- Так, я їх вбив, у ту саму ніч коли через мене померла Марія.

- З ким ти говориш? – глузливо і насторожено запитав Парсонс.

- Минулий посланець пропонував мені продати звалище і мало не вбив мою дружину, нині вони посилають двох людей, котрі більше за всіх на світі мають мати спрагу до розплати зі мною...

Пітер скинув пальто і закотив рукав сорочки по саме плече, оголив металевий протез, нашпигований електронікою, продемонстрував як рухаються пальці (себто дрібну моторику), кисть, лікоть, плече, вона працювала не гірше за справжню.

- Твою руку можна відновити так само як і наші, хіба ти того не хотів би? - колишній офіцер робив вигляд наче не чує його.

- Це пастка, - прошепотіла лисиця. Та Ітан і так те знав але ж...

Він подивився на духів, котрих на звалищі стало менше, можливо близько двох десятків а тоді на своє зрубане плече, де вже майоріла примарна кінцівка, він змахнув її і заплющив ті очі.

Дивився тепер звичайними і поки міркував.

Знов отримати можливість жити дворуким, робити речі швидше, краще, зграбніше, працювати не підлаштовуючись ні під що, відчути тіло рідної жінки обома долонями, торкнутись ними її щічок... і не тільки.

Але ж хіба протез матиме відчуття?

Та і він вже звик так жити. Змирився.

Ніколи не вірив у долю але якщо вже так сталось...

- Я відмовляюсь від пропозиції, покиньте територію звалища, - намагався говорити твердо, зібравши усю волю в єдиний кулак.

...то може воно так і має бути?

Обличчя Пітера набуло сумного вигляду в той час як Барт за його спиною усміхався по-справжньому диявольською посмішкою.

Миттю худіший з двох опинився біля ведмедя і якби той чисто інстинктивно не ухилив голову то зараз би певно мав зламану шию. Удар Парсонса лишив у стіні поряд з дверима діру, кілька цеглин винесло на килим всередину будівлі а сталевій руці хоч би що.

Перевертень майже на автоматі випустив ікла та пазурі але не встиг атакувати, зловив інший залізний кулак в обличчя, то вже був Пітера та такий сильний, що напевно зламав кістки обличчя, на секунду він обм’як, втратив свідомість, навіть до того як його тіло відкинуло назад а тоді різко зупинилось, один з кіборгів - вхопив ведмедя за єдину руку і підняв над собою.

Отямився вже в повітрі через декілька секунд, вдарив ногою Барта проміж його власних ніг, одразу відштовхнувся від нього і стрибками відскочив на запилюжену землю аби не бути поряд з ними двома. Пітер знов атакував, тепер це було видно зосередженому перевертню, кіборг рухався швидко але ведмідь встиг зреагувати, ухилився, вдарив у відповідь та кулак не спрацював, пролунало щось типу дзвону, наче він влучив у залізяку а його супротивника навіть не хитнуло.

Швидко оклигав і Барт, він щось ввімкнув на своїй руці і в повітрі залунав пронизливий, високий звук, повністю перекрив слух хлопця і боляче вдарив по вухам, а поки той був дезорієнтований, О’Брайен вдарив своїм вмонтованим електрошокером.

На звалищі засмерділо смаженою плоттю.

Ітан увесь був чорний і непритомний, того заряду певно вистачило б аби забезпечити електрикою невеличке місто типу Боворда, або ж одного кіборга. Тепер Пітера хитало, його тілу не вистачало енергії, але ще не критично, він підхопив непритомний вуглець, датчик вібрацій казав - перевертень ще живий, серце б’ється, по венах все ще гасає кров, а значить - відновиться і загоїться тож не можна було втрачати дорогоцінний час.