Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Привіт, - спантеличено і підозріло відповіла Марія. - Ти називав мене сонечком? - вже до Ітана і трохи веселіше.

Перевертень похитав головою.

- Я сама то придумала, гадається мені що такій красуні воно личить, - ніхто з присутніх не розумів чого це Кайла посипалась компліментами.

Бо ніхто досі не усвідомлював що афркоровійка бісексуальна, без комплексів, трохи дивна і всією душею вболіває за вільні стосунки та не знаходить підтримки у сучасному світі. Хоча б тому що після таких зізнань переважна більшість чоловіків і жінок починають просити довідку про здоровʼя Кайли. Тож у її свідомості секс передує усьому і лише по ньому треба судити чи варто продовжувати будувати якісь, хоча б моногамні стосунки з конкретним індивідом чи ні.

- Ти звикнеш, - впевнила Марію лисиця.

Ітан досі хотів дізнатись про що вони говорили увесь час поки були на дворі, бо вони дійсно говорили, доволі тихо, але він чув їх голоси, та лише завдяки своєму надприродному слуху.

Марія помітила що для неї на стійці лежить пакетик і сіла першою, інші приєднались до неї одразу. Потрохи почали їсти і поки дівчина смоктала кров з пакетика, прокинулась кішка Шина, злізла з ліжка і попрямувала до неї, зупинилась поряд з Реною (та сиділа на стільці), уважно подивилась на неї а тоді заплигнула на руки до кровопивці. Мурчала мов трактор від моменту як остання почала її гладити.

- Дякую, вперше п’ю не з людини, - усі звернули на неї увагу. - Не така смачна і не так насичує, але теж непогано, принаймні ніхто не помер.

- Аааагааа, - протягнула Кайла. - Скажи мені сонечку та і ти любчику, бо ж ти відповідаєш тепер не тільки за спермака а і за неї, ви, телепні не докумекали що можна просто вкрасти крові з лікарні або банку крові, га?

Відповіді не було, Марія опустила очі, Ітан дивився прямо на ліквідаторку і здається, у нього почало сіпатись око. Вони ж і справді навіть не подумали про таке.

- Схоже, сестро, що ні, - відповіла Рена.

- Щось ти погано їсиш, любчику, - перевела тему Кайла. - А ти, сестро, зовсім похудала з цією голодовкою, - цікаво як вона це визначила у безтілесному дусі?

Ітан просто не міг нормально їсти паличками, а тим більш лівою рукою, йому досі було важко виконувати задачі, що вимагали дрібної моторики. Двадцять вісім років був правшею та не мав з тим проблем, хто ж знав, хто ж знав.

- Візьму виделку, ліпше стане. То, знайшли що-небудь спільне? - запитав він у Рени, коли дістав прибор.

- Ми порозумілися, - відповіла лисиця. - Правда ж, Маріє? - останні слова прозвучали нижче останніх, ніби вона намагалась створити загрозу.

Марія була трошки наляканою, та більше зніяковілою, переважно через Кайлу, з якою поряд сиділа.

- Так, Рена показала мені примар... тобто духів, один з них, місцеве божество напевно, почав намагатись запевнити що як я буду йому молитись і приносити жертви то благословить мене.

- Схожий на дерево?

- Так, саме так.

- То був Лавар, більше за поговорити він любить лише поговорити про себе.

- Мені теж так здалось.

- То все добре, але давайте до суті, чого мене покликали? - втрутилась ліквідаторка, доївши свою локшину.

- Ми ж друзі, хіба ні, а друзі зазвичай так роблять - ходять один до одного у гості, - трохи глузливо відповів Ітан.

- Натяк зрозуміла, але чесно кажучи я ще не готова приймати нас всіх у себе.

- Розслабся, тобі тут не добре? - запитала лисиця, хазяйським тоном.

Ітан поставив чайника, тоді повернувся на своє місце, переглянувся з Марією, кивнули один одному, поклали на стійку руки: ведмідь свою єдину ліву, кровопивця праву, вони майже торкались, бо сиділи напроти і випустили свої кігті. У нього чорні і гачкуваті, у неї прямі та довгі.

- Я не можу гіпнотизувати людей, не можу наказати їм забути про те що щойно пила їх кров, так само як і на час харчування ввести в транс їх не можу.

- Можеш випускати кігті, як перевертні але не як перевертні бо вони інакші і... – продовжила за неї Кайла.

- Бачити кров, кожну судину, кожну вену в тілі людини, і не тільки, будь-якої істоти, крізь шкіру, одяг, навіть стіни, немов я довбаний рентген-апарат, - ледь не зірвалась вона але швидко опанувала себе. - Вибачте, просто я... - і замовкла не в силах далі говорити.

Кайла поклала долоню їй на плече, погладила, хотіла заспокоїти але ж закушена нижня губа видавала її.

- Можливо ти знаєш, що можна зробити, як допомогти їй, бо ми навіть не можемо класифікувати її. Сутність і жага до крові, боязнь сонця - все як у вампірів але на повню вона чує поклик і може повністю перетворюватись у щось віддалено схоже на якого-небудь вампіра-кажана з треш-горору, вибач Марій, з двома руками, ногами і крилами за спиною. Схоже на перевертня, правда?

Кайла дивилась на усіх трьох своїх співбесідників, тоді погладила кицьку на руках у Марії, ніби випадково торкнулась її ноги своїми пальцями, тоді запитала у Рени.

- Сестро, які твої думки?

- Думаю вона схожа на мене, істота суміжна з перевертнями, про це кажуть її чутливість до повного місяця і здатність перетворюватись, почувши поклик. В іншому... за свої довгі чотириста років, я ніколи не зустрічала подібних нелюдів.