Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Після того вони не продовжили стосунки. Я не знаю усіх обставин але знаю ось що:

Проблема світлої вирішилась з тим браслетом, а ніч з темною вона запам’ятала як найкращу у своєму житті і дорожила тою прикрасою як пам’яттю про цей єдиний в своєму житті акт одностатевого кохання.

Темна ж у свою чергу довго плакала почувши відмову, та з часом змирилась і продовжила жити далі. Минулий розрив вона витримала легко а цей став ударом по самооцінці але лишив по собі приємний спогад як і у її світлої, безсердечної партнерки.

***

Самуїл почувався важко, скільки б він не старався, скільки б не намагався а праотець завжди був до нього глухим і байдужим. Що ще лишилось, чого ще у цьому світі він не зробив аби догодити йому, добитись визнання!? Скільки людей погубив у пошуках сили, котрої так жадав Люцій...

Але зараз він мав більш насущні проблеми і обов’язки.

Стів, останній учень Туросаїча... не те щоб Самуїл боявся людину але той мисливець йому подобався, гордий, вмілий, відданий справі і дуже небезпечний, ходи та оглядайся чи він раптом не тримає тебе на мушці. Тим більш розвідка досі його не знайшла а отже до раптового удару бути готовим неможливо.

То були його думки поки він йшов до свого кабінету, у якому його чекали двоє чоловіків. Диявол зайшов і тихо закрив за собою двері, сів перед ними, обидва кіборги вже доволі довго чекали у кріслах.

- Пітере, Барте, ви успішно впорались із завданням Орфейна... тепер ви двоє мої працівники а це значить що я буду про вас піклуватись і виключно я даватиму вам роботу.

- Так, це було у контракті, - нетерпляче перебив Парсонс.

Самуїл зробив вигляд що того не помітив, дістав із шухляди дві ціпочки з жетонами на них, котрі вже мали на собі інформацію про обох колишніх офіцерів.

- Нині ви офіцери охоронної служби ВЕСПЕР, вважайте, що підписаний вами контракт має підпункт про відмову від претензій рідних у разі вашої загибелі на робочому місці.

Поновлені в званні офіцери сиділи мовчки, вони знали про це, так, але звичайно, уважно читали підписані контракти вже після вживлення собі протезів. Ну то й що?

- Матиме обов’язки і привілеї, тож тепер не жалкуйте, на жаль навіть обдумавши, відмовитись від контракту неможливо. Ці два жетони зачаровані, носить їх повсюди, окрім стандартного функціоналу вони також будуть приховувати ваші протези, тобто в очах звичайного люду ви нічим не будете від них відрізнятись.

Обидва вдягнули, зауваживши, що на звороті жетону тьмяно світився символ магії – п’ятикутна зірка замкнена у коло. Навіть зараз, перед дияволом зникли механічні вставки і діодний блиск в очах.

Офіцери чекали, звичайні собі, з вигляду люди.

- Якщо це вас втішить, у випадку загибелі, рідні отримають солідну компенсацію. Зараз, у якості нагороди за успішно виконане завдання і з приводу вступу у мій відділ я волію відпустити вас обох до ваших сімей на три дні.

А в очах співбесідників – пустота, з легкою нотою подиву.

- Яких сімей? – спокійно запитав О’Брайен.

Директор охоронної служби думав що йому почулось.

- Дружин і дітей, - відповів він.

Офіцери почали йорзати в своїх кріслах, їм ставало ніяково від цієї розмови.

- Щось ви наплутали, начальник, - зухвалим тоном сказав Барт.

- Що ти маєш на увазі? – запитав він та підняв брову.

- Особисто я не маю навіть батьків, ніколи не мав так само як і власної сім’ї не створював, - пояснив Парсонс. – А ти, Пітере?

- Те ж саме, - відповів О’Брайен.

Це повністю розходилось з досьє, котрі Самуїл прочитав. Обидва колишніх поліцейських виходці із повних сімей, їх батьки навіть ніколи не розводились. А щодо власних сімей:

- Барт, - звернувся він спочатку до Парсонса. – Ви маєте стареньких батьків, їх звуть Пітер і Ніна, вони досі живуть разом у власному будинку, де ви виросли і звідки поїхали у поліцейську академію. Ваша дружина, Аліса, виховує вашу спільну доньку Ганну, ви разом жили і досі прописані у власній квартирі в Хаттоні.

Диявол супроводжував усе фотографіями, котрі висвітлювались на велетенському екрані, за його спиною. Барт дивився на них, його обличчя було напруженим, він бачив себе але в його спогадах не було жодної події або інформації про власних рідних.

Далі була черга О’Брайена.

- Пітере, ваших батьків вже немає на світі, ви поховали мати через рік після смерті батька, успадкувавши отчий дім, у тому самому місті де живе родина вашого напарника. Ви отримали той будинок лише завдяки тому що, на відміну від власного брата вже мали свою сім’ю. Ваша дружина Марі, весь останній рік поралась поряд з вашою невісткою на ім’я Аліна, ваш син, Алан, одружився з нею через місяць після смерті вашої матері, тож на фотографіях з його весілля ви всюди з сумним виразом обличчя, бо досі горювали через втрату. Родина вашого сина живе разом з вами, їм поки нікуди піти… прийміть мої вітання, позавчора у вас народилась онучка, її назвали Марі, на честь вашої дружини.