Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм
Отямилась Жанна на руках у Тихона. В голові все гуло й крутилось, наче вона зараз – на якомусь зламаному і дуже голосному атракціоні.
– Як ти? Скоро приїде лікар, потерпи! – неймовірно лагідно шепотів Тихін.
– Де… Вітренко? – по шматочках складаючи картинку-спогад, стривожено спитала.
– В надійних руках нашої поліції. Козел! Вдарив тебе! – спалахнули люттю очі Тихона.
– Все добре. Тільки в голові шумить, – винувато усміхнулась і спробувала підвестись.
– Не рухайся, може в тебе струс і не можна! – спробував заборонити Тихін.
– Тихоне! Я ж не дитина! Все добре! Обережно підвелась. Так, в очах трохи рябить і двоїться, але жити можна.
Події минулої години відновились і розклались по поличках вже остаточно, хоч голова й боліла.
– Тихоне! Де чоловік… високий, той що твою зброю на Вітренка наставив? – згадала.
– Втік, доки я возився з клятим Вітренком!
– Я довго була… у відключці?
– Ні, кілька хвилин. За цей час я встиг відправити відпочивати писком в асфальт Вітренка. А Воровських з опергрупою залишилось тільки його скрутити й запхати в машину.
– А його помічники?
– Одного я скрутив, ще до того, як “засвітився”. Теж забрали. Бородатий, що нам по суті, допоміг, втік, і я й ловити його не намагався. Здається, він – така ж жертва Вітренка, як і… а, не важливо! Ти дійсно нормально почуваєшся? Я побоявся везти тебе сам, хлопці вже викликали швидку.
– Не треба швидкої! Я хочу в душ, поспати. І… щоб ти був поряд.
– Спробую. Я вибив для нас з тобою один день. Завтра вже потрібно буде давати свідчення.
– Гаразд, я все розповім. Тільки, Тихоне… – зазирнула в очі Жанна. – Ти не… злишся на мене?
– За що? Ну що ти таке вигадала?
– за те що не розповідала тобі нічого. Що поїхала сама просто в пастку. Я дурепа, так?
– Звісно ні! На першому місці в тебе робота і ти до неї відповідально ставишся. Хто ж знав! Та, якби я сам міг хоча б подумати, то не відпустив би тебе.
– Я знаю. Якби ти більше знав про мене, про мою родину, про “Золоте Перо”, то…
– Жанно! Я знаю достатньо, щоб зрозуміти, що кохаю тебе. Інше – потім! Ми все обов'язково ще обговоримо! Тільки після того, як тебе огляне лікар.
– Ненавиджу лікарні!
– Я знаю. Але потерпи будь ласка…
“Швидка” приїхала занадто рано. Жанні зараз хотілось тільки одного: просто якомога довше побути поряд з Тихоном. Навіть не розмовляти – просто знати, що він поряд, на відстані дотику… З ним було так безпечно, так зрозуміло, що ще трішки – і всі неприємності закінчаться. І залишаться тільки вони вдвох. Це так важливо зараз!
В лікарні Тихін теж весь час був поряд. Травматолог поставив діагноз “легкий струс”, промив розсічену шкіру на голові та видав цілий лист з показаннями та рекомендаціями. І, на прохання Тихона – довідку про те, що Жанна ще дві доби має дотримуватись постільного режиму.
Це було дуже доречно, бо хоч Маєвському й хотілось якнайшвидше закрити всі питання з Вітренком та “Пером”, однак Жанна не була впевнена, що зараз дійсно зможе повноцінно все розповісти слідчим.
– Я заберу тебе до себе і буду лікувати і оберігати! – безапеляційно заявив Тихін, притримуючи дверцята своєї машини. Для Жанниної червоної машинки він замовив евакуатор і вона вже стояла в гаражі їхнього робочого СТО.
– Гаразд. Тільки я Владу подзвоню. Дасиш свій телефон?
– Звісно, тримай! – Тихін передав свій телефон Жанні і завів авто.
– Не відповідає! – за мить відповіла Жанна. І в її очах спалахнув страх.
– Ну що ти, може зайнятий. Або з подружкою! – спробував посміхнутись Тихін, та вийшло непереконливо.
Є такий закон: якщо в поганий день щось може піти не так – воно піде. І Маєвський, і Жанна зрозуміли, що зараз – саме така ситуація.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
