Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм
Від одного погляду на Жанну, серце боляче стиснулось. Виснажена,бліда, але без тіні страху в очах. Він в ній не помилився! Неймовірно хоробра, справжня... І, головне, жива!
Та все ж, Маєвський розумів, що зараз або буде поліцейським і допоможе їй і собі, або ж – закоханим дурнем, що допустив подібну ситуацію. І в другому варіанті результат буде не радісним.
– Відпусти її і поговоримо спокійно. Матимеш шанс звалити. – почав обережно шукати підходи.
Вітренко…
Хоч і колишній бандит, та з іменем і впевнено на шляху легалізації. Якщо не копати глибше, звісно. Може, подумає і схопиться за можливість якщо не врятуватись, то отримати фору?
– Зараз я кажу, що робити! – натомість холодно процідив крізь зуби, і надія на те, що він шансом скористається, почала швидко танути.
– Я – коп. І шансів в тебе не так вже й багато. Подумай, поки є така можливість.
– Чхати мені, хто ти! – фиркнув і притис дуло міцніше до скроні Жанни. Маєвський відчув, як напружується все тіло. Стати зараз машиною, не людиною. Не боятись, не думати про свої почуття – єдиний шлях до порятунку обох.
Але, аналізуючи з шаленою щвидкістю ситуацію, Маєвський відмітив, що не все так безвиграшно, як здається. Сам Вітренко і один його посіпака – не так вже й багато. Тільки от без зброї з ними не справитись. А козир, ні, не козир, “Джокер” в рукаві у вигляді Воровських і підмоги мов на зло десь застряг.
“А що як, – стрельнула болюча думка, – Миколайович з якихось причин відмовився направити групу сюди? Завважив, що небезпека незначна, чи ще щось собі придумав?”
Тоді це все геть паскудно.
– Чого тобі від неї треба? – стоплено видихнув.
– Не твого ума діло! – рявкнув Вітренко.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
