Між нами контракт - Кетрін Огневич
Крістіна
— Будь ласка... Припини... — пробурмотіла я, важко дихаючи, немов пробігла марафон, хоча насправді просто захекалася від того, що Влад нещадно знущався над моїми ребрами. Однією рукою він утримував мої зап'ястя, а інша лежала на моєму животі, виводячи кінчиками пальців хитромудрі візерунки на моїй шкірі.
— Припинити? — промуркотів він, піднявши голову, а потім провів губами по моєму підборіддю, наближаючись до моїх губ. Його рука ковзнула вище, піднімаючись до моїх грудей, але він не торкався їх, лише ніжно погладжував шкіру під грудьми, від чого низ живота звело солодкою втомою. Боже, він тільки дражнив мене, а я вже заводилася з пів обороту... Ну, як так можна, га?
— Т-так... — ледве вдалося мені пробурмотіти, коли його дихання обпалило мої губи. Погляд Влада ліниво ковзав моїм тілом, поки не піднявся вище, зупинившись на моїх губах.
— Ну, раз ти так просиш... — тихо каже він, а потім відпускає мої зап'ястя, і лягає поруч зі мною. Я здивовано витріщаюся на хлопця, бо очікувала чого завгодно, але тільки не цього. Він забирається під ковдру, а потім обіймає мене за талію і притягує ближче до себе. Поклавши голову йому на груди, я чую, як голосно б'ється його серце, а дихання хлопця стало прискореним.
— Владе? — тихо кличу його я, не піднімаючи голови, коли він вимикає світло, і кімната занурюється в темряву.
— Що?
— Чому... Чому ти зупинився? Я думала...
— Що, Лисеня?
А, власне кажучи, про що я думала?
Можливо, у мене просто розігралася уява? Якби він і справді хотів мене поцілувати, то зробив би це. А натомість він просто зупинився. Може, я зробила щось не так? Хоча... Боже, я просто ідіотка. Чому я продовжую вірити, ніби маленька наївна дівчинка, що йому не потрібно чогось більшого, ніж просто поцілунки та пестощі?
Я ж знаю, що дівчата не давали йому проходу, і прагнули затягнути його у своє ліжко. А я... Я не така. Я зовсім не спокуслива, ні. Так, я можу трохи пофліртувати, але не більше. З чого я взагалі вирішила, що він справді закохається в когось на кшталт мене?
У мені немає нічого особливого. Я не струнка білявка з фігурою 90-60-90, характер у мене взагалі просто тихий жах, а що вже говорити про мій стиль одягу... З чого б Влад міг серйозно мною зацікавитися? Він звик бути в оточенні гарненьких лялечок, а я... Я зовсім не така. Звичайна сіра мишка. І він такий ласкавий зі мною просто тому, що мріє позбутися контракту, який пов'язує нас.
І тут я вперше замислююся про це... Зачекайте, але ж якби він хотів цього, то вже давно б переспав зі мною, так? Однак він цього не зробив. Поки що. Чого він чекає? Підбирає вдалий момент? Намагається втертися в довіру? І його слова... З чого я вирішила, що він говорив їх щиро? Адже для багатьох це просто слова, кинуті на вітер, яким не надають значення. То чому я думала, що він і справді міг полюбити мене?
— Нічого, забудь, — бурмочу я, коли розумію, що він досі чекає моєї відповіді.
— А мені так не здається... Про що ти думала?
— Це вже неважливо.
— Лисенятко...
— Я дуже втомилася і хочу спати... -— різко сказала я, а потім перевернулася на інший бік, зовсім забувши про поранену ногу. Біль, притуплений знеболювальними, моментально відгукнувся у моєму тілі, і я важко зітхнула.
Дурепа, ось хто я...
Не треба було в нього закохуватися. Утім, сама винна - повелася на нього так само, як і решта. А він, звісно ж, не замислюючись, розіб'є моє серце на тисячі уламків, коли я не буду цього чекати.
Влад
Я не спав майже півночі, оскільки Крістіна раз у раз переверталася уві сні, й іноді переверталася на бік, де була поранена нога, від чого здригалася від болю. Тому я просто поклав її собі на груди і закинув на себе її хвору ногу. Вночі вона оповилася навколо мене, немов плющ, хоча перед тим, як ми лягли спати, вона була такою відчуженою. В одну мить нам було весело, а потім усе змінилося - вона віддалилася від мене. Знову. Я й гадки не маю, що я зробив або сказав не так, але я бачив у її очах смуток. Утім, у мене були свої способи її розговорити...
Вранці, я обережно зняв її з себе, і поклав на спину, а сам підвівся з ліжка, і почав шукати в тумбочці мотузки. Навіщо вони мені, запитаєте ви? Ну, зізнаюся, я любив гратися з дівчатами. Мені подобалося їх зв'язувати, хоча і робив я таке нечасто. Поки Крістіна спала, я обережно витягнув її руки вперед, зв'язав їх, а потім примотав кінець мотузки до одного зі стовпчиків ліжка. Через якийсь час Крістіна спробувала перевернутися на інший бік, і застогнала, коли потягнула руки на себе. Я присів на край ліжка, з цікавістю спостерігаючи за тим, як вона прокидається, і не міг не посміхнутися, коли вона помітила, що її руки зв'язані. Те, як вона смикалася, намагаючись звільнити руки, викликало в мене посмішку.
О так, відчуваю, це буде весело!
Подивившись на мене, Крістіна нагородила мене тим самим поглядом, який я так обожнював - вона увімкнула злючку.
— Якого біса ти зв'язав мене?! — обурилася дівчина, від чого я розсміявся.
— Ну, мені здалося, що добути від тебе відповіді буде набагато легше, якщо я тебе знерухомлю, і все таке.
— Які це ще відповіді? Про що ти? — насупившись, запитала вона, коли я підсів до неї ближче і пройшовся руками по вигинах її тіла. Боже, вона була просто неперевершена! Повні груди, струнка талія, широкі стегна... Не знаю, чому мені раніше подобалися худенькі - з ними ж майже нічого не зробиш. Так, у когось могла бути шикарна дупка, але маленькі груди, і навпаки. А ось дівчата на кшталт Крістіни раніше мене навіть не чіпляли. Зате, побачивши її фігуру у формі пісочного годинника, у мене текли слинки. Я багато чого хотів зробити з її розкішним тілом... Але поки що не міг.
— Про те, що ти вже придумала у своїй маленькій голівці. Учора ти поводилася дивно, коли ми лягли спати. І я хочу знати чому.
— Нормально я поводилася! А не подобається щось, то шукай собі іншу! — фиркнула вона у відповідь, і я, здається, зрозумів, до чого вона веде. Якось один із моїх друзів скаржився, що його дівчина постійно скиглила, щоб він шукав собі іншу, коли вона робила щось не так. Здається, це той самий випадок.
— Мені не потрібна інша, — кажу я, пильно спостерігаючи за нею, і бачу, як вона закочує очі.
—Ну, так, звісно. Усі ви так говорите.
— Лисенятко, у чому річ?
— Ні в чому! Відпусти мене!
— Ні.
— Відпусти мене! Негайно!
— Ні, поки ти не скажеш мені, в чому справа.
— А з чого ти взяв, що щось не так?
— Хм, дай подумати. Я ледь не втратив тебе, освідчився в коханні, а потім ти і зовсім розлютилася на мене казна за що. Нічого не забув?
