Аномальні рідини - Наталія Ольшевська

- Я мала тебе вислухати ще тоді. Залишитися і підтримати. Мені дуже соромно і я завинила перед тобою. Очевидно, я була не надто хорошим другом, адже як кажуть, друг пізнається в біді? Я свого покинула… - опускає голову.

- Не думай про це, - підіймаю пальцями її підборіддя. -  Головне, що ти зараз поруч і більше я тебе не відпущу, зрозуміла? Ходімо, - беру її за руку, - відвезу додому.

- Олег… А ... коли ти поїдеш до батька?

- Післязавтра ввечері. А що? – її інтонація мене насторожує, Олеся зазвичай говорить впевнено, додаючи порцію іронії у сказане. Зараз вона нагадує перелякане мишеня.

- Можна я поїду з тобою?

- Звичайно. Хочеш до батьків навідатися? Чому ти про це говориш так, наче боїшся?

- Я не була там шість років. З тієї ночі.