Аномальні рідини - Наталія Ольшевська

- Не важко? – запитую опускаючи на нього погляд і тону у зеленій прірві його очей.

- Ні, - говорить хрипким голосом і починає повільно мене опускати, ковзаючи руками по моєму тілу. Цупка джинсова тканина не рятує від гарячих долонь, які змушують кров шалено вирувати, а серце несамовито стрибати у грудях.

   Не можу відірвати погляд від його очей. Мене затягнуло з головою. Олег, не відводячи погляду, переміщає руки під мої сідниці, та міцно тримає за стегна, притискаючи до себе. Мить - і він притискається до моїх губ.  Очі мимоволі заплющуються. У грудях, наче роздувається величезна повітряна куля, яка позбавляє можливості зробити вдих, в голові паморочиться та заливає усе білим світлом. Привідкриваю губи і відчуваю дотик його язика. Несміливо торкаюся його своїм і зникаю від шалених відчуттів, що розривають моє тіло. Олег поглиблює поцілунок і я з жадібністю на нього відповідаю. Впиваюся у нього так, наче роки блукала пустелею і помирала від спраги, а він - перший ковток води. Здається, помру, якшо не продовжу... Вмить опиняюся притиснута до стіни, а його руки починають блукати моїм тіло, розпалюючи пожежу всередині у сотні разів більше з кожним наступним дотиком. Хочу його. Несамовито. До божевілля. Хочу знову відчути його дотики до оголеної шкіри та помирати і воскресати у його руках…

   Проводжу рукою по його торсу і тягнуся до шортів, відчуваючи тремтіння його тіла під моєю долонею.

   І саме в цей момент Всесвіт вирішує підкласти нам свиню у вигляді дзвінка у двері. Олег відриває від мене губи і, важко дихаючи, шле піцу до біса, знову цілуючи. Але дзвінок повторюється.

- Чорт! Я зараз його зі сходів спущу! - гарчить в сторону дверей.

- Я відкрию, - лишаю невагомий поцілунок на його губах, - ми не закінчили.

   Поправляю на собі одяг та йду до дверей. Прокручую замок і застигаю.

- Якого біса ти тут робиш? – шипить Богдана, тримаючи в обох руках ручки величезних валіз.