Десертик - Анна Харламова

   Тепле, лагідне сонечко залило усю квітучу галявину. На небі не було жодної хмаринки. Вдалечині співали пташки, – розповсюджуючи пісню щирого кохання Мітчела та Айлі. День був створений для поєднання двох закоханих сердець.
   Гості сідали на прикрашені стільці. Сидіння та спинка, були накриті пастельно-жовтою шовковою тканиною, перев’язаною білим бантиком позаду. Запрошених було не багато – найближчі родичі та друзі.
   Айлі нервувала, як належить кожній нареченій. Руки тремтіли та робились у раз вологими, як тільки вона подумає про свій вихід перед усіма. Але спокій приходив з думками, що скоро вона побачить чоловіка своєї мрії і скаже йому ТАК!
   Дівчина стояла у невеличкому шатрі, спеціально зроблений для підготування нареченої і саме звідси вона мала закрокувати до вівтаря.
   У шатро вбігла Джессі, і запинаючись мовила:
   — Айлі, ти не хвилюйся… — подруга опустила очі, — але Мітчел… Мітчел…
   — Та кажи вже, що Мітчел?! — знервовано запитала Айлі.
   — Його нема. — Дівчина побіліла від власних слів. — Крейг його усюди шукав, але… Він зник.
   — Як це нема?! Як це зник?! Де він? — Айлі відчувала спазм у животі, а до горла підступив клубок сліз.
   — Він ще пів години назад був у своєму наметі, а зараз його там нема. — Джессі розвела руки.
   — Іди перевір ще раз. — Дуже стримано і без натяку на сльози, сказала наречена.
   — Я щойно звідти.
   — Будь ласка, піди і ще раз перевір. — Трохи підвищивши тон, Айлі підштовхнула подругу на вихід.
   Джессі миттю побігла на пошуки Мітчела.
   Айлі треба було лишитись наодинці. Зібрати усі думки до купи. Їх було занадто багато. Він не міг її покинути. Мітчел так не вчинив би. Вона в цьому впевнена.
   Її усю трясло. Де він? Де її наречений? Як він так може вчиняти? А якщо він злякався батьківства? Але ж і вона хвилюється. Вона теж у перше буде мамою. Це для неї така ж новина. Такі ж незвідані нові почуття і емоції. Тривога, яка була присутня обом перед новим кроком у доросле життя - не мала значення. Мало значення лише те, що вони зародили нове життя. І це маленьке життя – буде для них усім. Так повинно бути. Айлі мріяла пізнавати та відкривати, що таке батьківство разом з Мітчелом. Невже його ця новина так налякала? Невже він міг покинути її?
   Ні! Ні! Ні! Він так би не вчинив. Айлі прокручувала у думках те, що Мітчел не здатний покинути її біля вівтаря. Він її кохає.
   Айлі почула тиху музику, яка означала лише одне – скоро розпочнеться церемонія. Але ж нареченого там немає. Він не чекає біля вівтаря. Айлі здавалось, що ось-ось і вона втратить свідомість. Її почало нудити і ранішній сніданок добре давав про себе знати. Але пару разів вдихнувши та видихнувши, дівчина заспокоїла свій шлунок і бешкетника, який це все провокував.
   Вибігши з другого боку шатра, Айлі попрямувала не знаючи куди, але на пошуки Мітчела. Сукня чіплялась за високу траву так само, як і фата. Але це не зупиняло рішучих кроків нареченої. Сльози заповнили очі. Прокинувся жаль до самої себе. Вона кохає Мітчела. Він її життя. Чому він не поговорив з нею? Чому не прийшов і просто не поговорив?
   Вона йшла хвилин п’ять, а куди не знала. Але її інтуїція – не підвела. Мітчел сидів на величезному валуні, обхопивши голову руками. Його піджак лежав поруч, а краватка була розв’язана. У нього був жалкий вигляд.
   Айлі зупинилась, але шурхіт весільної сукні об траву, наполохав Мітчела і він підняв голову. Їхні погляди зустрілись.
   — Айлі. Мій Десертику. Що ти тут робиш? — встаючи запитав він.
   — Аналогічне запитання. Що ти тут робиш? — Айлі важко дихала, а серце калатало у скронях.
   — Я думав. — Чесно зізнався він.
   — А іншого часу ти не міг знайти? — знервованість проявились у її голосі.
   — Айлі ти чого? Ти злякалась, що я тебе покинув? — до нього дійшло, що доки він тут сидів і міркував, його наречена не могла знайти місця.
   — Ні. Я якщо чесно узагалі не знала, що думати. Перше, що прийшло мені на думку – ти боїшся батьківства.
   Мітчел узяв піджак і одягаючи його, підійшов у притул до Айлі.
   — Ні, я не боюся батьківства. Але…
   — Що але?
   — Але я боюся, що дитина… — він заплакав. — Що наша дитина… — Він не міг вимовити свої страхи у голос.
   — Мітчеле, коханий. — Айлі узяла його обличчя у свої долоні. — Що таке?
   — Я боюсь, що мої колишні вчинки, можуть вплинути на здоров’я нашої крихітки. — Він дивився у вічі Айлі і знаходив свій спокій.
   — Усе буде гаразд. — Вона зрозуміла його хвилювання. — Наша крихітка народиться здоровою. Те, що ти приймав колись наркотики  ніяк не позначиться на дитині.
   — Як ти можеш бути такою впевненою?
   — Ти ж проходив лікування. Ти чистий. Ти здоровий.
   — Я хочу мати від тебе дитину. Айлі, я зрозумів суть усього життя. Життя і наше справжнє кохання буде продовжуватися у нашій крихітці. — Він поклав руку на її животик. — Тут наше кохання. Під твоїм сердечком – б’ється моє серце.
   Айлі поклала свою долоню на його і притиснула до животика.
   — Так, твоє сердечко у мені. Плід нашого великого і справжнього кохання, буде зростати у мені. Ти будеш гарним та чуйним татом. У нас буде щаслива родина.
   Він ніжно поцілував Айлі.
   — На нас чекають. — Усміхнувся він. — Нам треба іти. Хочу, якомога скоріше стати твоїм чоловіком.
   — А я твоєю дружиною. — Усміхнувшись, вона поцілувала його.

   Стоячи біля вівтаря, Мітчел усміхався до Айлі, яка йшла до нього по доріжці.
   Його душа сповнена кохання до цієї дивовижної жінки. Він покохав її у ту ж саму мить, як тільки побачив у кондитерський. Але його пиха не дала, це одразу зрозуміти. Проте доля вже сплела їх у одне ціле.
   Мітчел відчував безмежне щастя, що може узяти Айлі за дружину. Через мить, вони стануть чоловіком та дружиною перед Богом та родиною. Він буде кохати її усе життя, буде вірним та надійним. Хлопець пропускав крізь себе тепло, яке випромінювала Айлі. Її очі говорили про те, як сильно вона його кохає. Ця красуня, ця неперевершена жінка – його. Айлі в цьому білому вбрані нагадувала Янгола. Вона і є його Янгол. Вона навчила його кохати і повернула до життя. А тепер ця жінка – носить під серцем його дитя. Їхнє дитя. У них буде справжня родина. Він уявив, як він буде поспішати додому до Айлі і їхньої крихітки. Як буде кожну ніч кохатись зі свом Десертиком. Як буде розпалювати її пристрасть і насолоджуватись ніжністю. Як буде читати казки на ніч своєму маляті. Як уся родина буде збиратись у їхньому будинку на свята, де Айлі створить затишок і гармонію. Де була вона – там було щастя. Вона його щастя і безмежне кохання.
   Айлі дивилась на Мітчела і з кожним наближеним кроком, думала, як їй пощастило. Красень який на неї чекав біля вівтаря, через мить стане її законим чоловіком. На її пальчик буде одягнена каблучка щирого та справжнього кохання. Вона усміхнулась йому навзаєм. Його очі випромінювали кохання таке велике та справжнє. Айлі торкнулась животика і Мітчел це помітив. Вони обоє засяяли, від думки про їхнє дитя. Душа Айлі нарешті здобула спокій і затишок, вона знала, що Мітчел назавжди з нею і буде кохати вічно. Її мрія кохати і бути коханою здійснилась. Її почуття поділяв найкращий чоловік на планеті. Вона кожного дня буде засинати і прокидатись щасливою, бо поруч буде він. Зараз їхні життя поєднаються в одне, в один спільний шлях. Їхній шлюб буде щасливий, їхня сім’я буде щасливою – їх поєднало справжнє кохання. Айлі уявила, як зустрічає Мітчела з роботи. Усміхнувшись, вона подумала про дивовижні ночі, які їх чекають. Про те полум’я, яке вони будуть запалювати кожного дня, кожну мить. Він її. Зараз вона скаже ТАК і він навіки буде її. Її коханим чоловіком, коханцем, найкращім другом, турботливим та люблячим татом для їхньої дитини, та її опорою. Все чого вона бажала, вона знайшла у Мітчелі. Вона щаслива. Вона кохає його, а він її.
   Дійшовши у супроводженні тата до нареченого, вона усміхнулась. Поцілувавшись з татом у щічки, вона тихо промовила:
   — Люблю тебе татку.
   — А я люблю тебе моя донечко. Будь щасливою. — Тато ніжно усміхнувся.
   — Обіцяю. — Її щира посмішка осяяла усе довкола.
   Мітчел узяв її руку у свою і вони стали поруч.
   Тато зайняв місце біля дружини.
   — Ти приголомшлива. Красуня моя. — Прошепотів Мітчел, ніжно погладжуючи її пальчики.
   — Дякую коханий. Ти теж дуже гарний. Тобі личить цей костюм. — Усмішка була мила, як у Янгола.
   — Дякую, Десертику мій.
   Усі гості сіли на свої місця і у цю мить розпочалась церемонія.
   Айлі думала, що серце вистрибне з грудей. Величезне щастя переповнювало дівчину, вона завжди хотіла, щоб її шлюб був схожим на батьківський, де океан кохання, чистої вірності і спорідненість душ. Зараз перед нею саме така людина, з якою у неї буде щасливе сімейне життя.
   Голос священика на ім’я Бенедикт - оголосив про клятви, які наречені підготували одне для одного. Дорослий чоловік років п’ятдесяти п’яти, який присвятив своє життя Богові щиро усміхнувся. Його глибокі мудрі сині очі – раділи, що любляча пара поєднує своє життя у шлюбі. Він подивився на Айлі і промовив:
   — Айлі можеш проголосити свою клятву. — Заспокійливий погляд був спрямований на дівчину.
   Стоячи під аркою з квітів, у мальовничому куточку біля річки Тей з коханням усього життя, Айлі мовила:
   — Мітчеле, кохання моє. Я вдячна Богові, що привів тебе до мене у кондитерську. Тоді я зрозуміла, що ти оселишся у моєму серці назавжди. Наші цілунки найсолодші за всі солодощі світу. Коли ти поруч, я знаю, що усе добре і так буде завжди. Ти був моєю мрією, а зараз ця мрія збулася. Дякую тобі за твоє кохання, за вірність і за все, що ти мені віддаєш. Я обіцяю бути вірною, щирою, ніжною та пристрасною. Я буду для тебе коханою дружиною та ліпшим другом. Я буду гарною мамою для нашого маляти. Я все своє життя присвячу тому, щоб робити тебе щасливим кожного дня. Щоб наша сім’я була міцна. Ти моє все. Ти кохання усього мого життя. Кохаю тебе Мітчеле.
   Мітчел дивився у її очі, у яких блищали сльози. Вони так багато значили, у них відображались почуття, про які Айлі щойно говорила. Її душа говорила через очі. Він теж розчулився і не приховував сліз, чуючи її клятву.
   — Кохана моя Айлі. Ти сенс мого життя і так буде завжди. Я буду завжди піклуватись, захищати й поважати тебе. Я усе зроблю, щоб ти завжди почувалася зі мною щасливою. Суть мого життя – кохати тебе. Я найщасливіший чоловік бо ти погодилась бути моєю дружиною. Я обіцяю бути вірним, надійним, чуйним, ніжним та пристрасним чоловіком і другом. Обіцяю бути гарним чоловіком і татом. Ти моя половинка. Ти моя. А я твій. Кохаю тебе моя Айлі.
   Обоє стояли і крізь сльози усміхались. Це була найщасливіша мить для обох. У цю мить їхні обітниці поєднались на небесах і Бог благословив їхній шлюб.
   Усі гості тихенько хнюпали, солодко зітхали і тихо шепотілись про те, яка це гарна пара.
    Після цього священик запитав у Айлі:
   — Чи згодна ти узяти Мітчела за чоловіка?
   — Так! — усмішка Айлі і закоханий погляд були прикуті до Мітчела. Одягаючи на його палець обручку, вона була найщасливішою на планеті.
   — А ти Мітчеле, згодний узяти Айлі за дружину? — запитав, усміхаючись священик.
   — Так! — Мітчел усміхнувся до Айлі так широко, як тільки міг. Мітчел одягнув на її пальчик каблучку і поцілував її руку.
   — Тоді, оголошую вас чоловіком та дружиною! Мітчеле можеш поцілувати наречену. — Промовив священик і притиснув Біблію до грудей.
   — Ну нарешті! — Мітчел узяв обличчя Айлі у свої долоні і ніжно поцілував її.
   Усі гості засміялись від слів Мітчеле.
   Айлі відповідала на поцілунок з такою ніжністю, що Мітчел тихо застогнав. Але це почула лише Айлі.
   — Ти мій. Тепер ти мій чоловік.
   — А ти моя. Моя кохана дружина. Мій Десертик.
   — Кохаю тебе, Мітчеле.
   — Кохаю тебе, моя Айлі.
   Усі бігли вітати наречених.
   Уся сім’я була повна. Батьки Айлі та батьки Мітчела. Бабуся Силіс, мати Гленни. Приїхали також любі бабуся Нетта та дідусь Грант, батьки мами Айлі А ще бабуся Едме та дідусі Рональд, батьки тата Айлі. Також свідки Джессі та Крейг.
   Вітання та щирі усмішки розлітались навколо молодят.

   Свято проходило у будинку Мітчела та Айлі.
   Перший танок, ніжні цілунки, тости за молодят – усе пашіло щастям. Це було свято щирого, справжнього кохання – уся родина та друзі з великим щастям розділяли його з молодятами.
   Весілля було сповнене несподіванками. Батьки, як виявилося гарні актори. Усі знали, як саме почалась історія кохання Мітчела і Айлі. Бабуся усім ще розповіла на початку, свій план стосовно цих двох. Один будинок, одна спальня і вуаля – кохання на все життя. Наречені були здивовані, але раді, що усі все знали.
   Все повинно було початися з домовленості, але її не було з самого початку. Вони закохалися в одне одного, ще коли він увійшов до кондитерської першого разу. А бабусин план – це доля.
   Вибравши слушну мить, Мітчел та Айлі розповіли про дитинку. Уся сім’я вибухнула криками радості, щасливого жіночого вереску та сильних обіймів.
  
   Провівши усіх гостей та залишившись у двох, у своїй кімнаті, Мітчел та Айлі тішились обіймами одне одного.
   — Ти красуня місіс Айлі МакАдам. — Він підкреслив слова, які засвідчували, що вона його дружина.
   — Дякую, містере МакАдам.
   Їхні губи злились, поєднуючи душі.
   — Моя дружина. — Він смакував цими словами. Забравши коси з її плеча, він провів пальцями по шиї.
   — Мій чоловік. — Пропустивши через себе ці чудесні слова, Айлі обійняла його за шию. — Містере МакАдам, як що до шлюбного обов’язку. — Риторично запитала вона і схилила голову на бік. Її усмішка була грайливою та спокусливою водночас.
   — Місіс МакАдам, я буду виконувати свій обов’язок пару разів за ніч. — Він повів бровою, спокусливо та хижо. — А ще я буду повторювати це з ранку, в обід і коли буду приходити на вечерю.
   — Ммм… О ТАК! — засміялась Айлі. — Ну то, що – може почнеш втілювати шлюбні обітниці у життя?! Будеш мене ощасливлювати. — Усміхаючись, вона поставила ніжку на ліжко і підняла сукню, демонструючи білу підв’язку на стегні. 
   — О ТАК! Зараз я закохаю тебе. Не зупинюсь доти, доки не в силах буду піднятись.
   — Тоді іди сюди і почнемо знімати з мене усі ці спідниці. — Розсміялась Айлі.
   Мітчел засміявся.
   — О мій Десертик. — Він підійшов і притис її до себе.
   — Ти назавжди мій.
   — А ти назавжди моя.
   Їхні погляди говорили про справжнє кохання.
   — Я кохаю тебе, мій Мітчеле.
   — Я кохаю тебе, більше моя Айлі. Мій Десертик.
   Їхнє кохання одне до одного, пристрасть та ніжність, заполонили їхні серця – НАЗАВЖДИ.