Десертик - Анна Харламова

Айлі зайорзала на простирадлі, як тільки відчула його гарячі пальці. Ніжки інстинктивно звелись, щоб хоч трохи заспокоїти розпалену плоть. Солодкий біль у лоні - могла заспокоїти лише тверда плоть Мітчела. Лише він. Лише її коханий.
   Вона схопилася кулачками за простирадла і вигнувши спину, застогнала. Цей солодкий звук, зробив дії Мітчела ще рішучішими. Пальці трішки надавали на клітор, від чого Айлі ще сильніше застогнала. Він був у дурмані. Йому хотілось лише одного довести її до такого стану – коли вона буде благати нею оволодіти.
   Її лоно з кожним легким, але швидким рухом його вказівного пальця, підводило до хвиль екстазу. Проте Мітчелу було мало. Він хотів гратись з нею, заводити її і божеволіти самому від солодкого тіла Айлі.
   Знаючи її тіло, і що потрібно робити – вона вже через десять хвилин отримала свій перший оргазм. Тіло Айлі затрусило. Її зведені ніжки та напружена спина у мить розм’якли, коли прокотила остання хвиля насолоди. Викрикнувши його ім’я, вона вчепилася об його плечі і притиснувши його до себе, жадібно поцілувала.
   Відкривши очі, та трішки відсторонившись, вони дивились блаженно одне на одного.
   — Мітчеле. — Айлі смакувала його ім’ям на своєму язиці.
   — Як тобі закуска? — звабливо подражнив він.
   — Неймовірно смачно. — Облизавши пересохлі губи, вона додала: — Цікаво якою буде головна страва?
   — О Айлі, ти розбудила звіра. — Він просунув руки за її спину і зняв бюстгалтер. Кинувши його навмання, він потягнувся до трусиків – їхня доля була такою ж, як і з верхньою частиною білизни.
   — Я цього чекала. Мій звір, хижий лев.
   Мітчел загарчав, коли відчув, як її жваві маленькі пальчики обіймають шовкову голівку його члена.
   — Спокусниця! ­— засміявся він.
   — Я хочу тебе запестити. — Вона провела долонею від яєчок до голівки. Усміхаючись, вона стиснула кулачок і Мітчел застогнав. Проте, через мить її очі здивовано дивились на шотландця.
   Він забрав її руку і його брови злетіли, нібито говорячи «попалась!»
   — Не так швидко.
   Айлі ображено надула губки.
   Він самовпевнено вишкірився.
   Мітчел торкнувся язиком її вушка, потім провів ним по шиї. Айлі затремтіла. Губи Мітчела були так близько від її, що вона відчула його солодке дихання. Вона потягнулася, щоб поцілувати його. Дівчина палала від бажання, проте він забрав свої вуста, чим змусив Айлі ще більше розсердитись.
   — Значить так?! Ось така гра?! Ну добре! — Айлі відвернулась, як тільки він хотів оволодіти її губами.
   — Вередуєш?! — він засміявся і його очі ще більше потемнішали від бажання.
   Він вп’явся своїми губами об її ніжну шийку і вона зойкнула від болю. Відірвавшись від її медової шийки, він поглянув на витвір мистецтва під назвою «синець кохання». На її тілі красувався, щойно зоставлений ним, палкий поцілунок.
   — Ай! Ай! — закусивши губу від солодкого болю, вона побачила, як Мітчел стиснув губи у вузьку лінію. Айлі зрозуміла, що її нігтики вп’ялися у його спину.
   Він провів долонею між її дивовижних грудей, опускаючи руку нижче. Його пальці знову опинились у солодкому полоні. Проте, це йому вже було замало. Його бажання зростало з кожною хвилиною. Напружений член іноді сіпався - благаючи відчути шовкові стінки її лона. Але він добре знав, що вони отримають якщо гра буде довгою. Він ще ніколи у житті не відчував такого гострого бажання - кохання, лише кохання може творити такі чудеса. Кохатися з коханою жінкою – це опинятись в раю. Чим більше хочеш дати, тим більше отримуєш задоволення. Бажання володіти нею виходить із самої глибини його єства.
   Він облизав губи перед тим, як торкнутись її вологого лона.
   Їхні погляди зустрілись. Кохання, спокуса, бажання та ніжність – ось що було у їхніх очах.
   — Головна страва – гаряча і готова до вживання. — Дивлячись на «квітку», а потім у її темні очі, промовив він.
   Айлі звабливо усміхнулась:
   — Bon appetit. — Побажавши гарного апетиту, вона судорожно звела ніжки, як тільки відчула його язик. Її тіло пронизала насолода.
   Його язик такий гарячий, м’який та жваво-ніжний. Торкаючись її такої ж самої ніжної плоті, він смакував нею. Аромат бажання та «сік» її бажання, дурманили його і він не міг зупинитись. Він хотів усю її випити, з’їсти – його бажання зробило його нестримним і задурманило. Мітчел захопився і Айлі скрикнула.
   — Вибач Десертику. Я не хотів. — Він підняв очі і щире розкаяння читалось у погляді.
   — Нічого. Я знаю, що ти відчуваєш, коли пестиш мене – ти забуваєш про все, ти насолоджуєшся мною. Я відчуваю теж саме, коли я торкаюсь тебе. — Вона усміхнулась і трішки засоромившись сказала: — Боюсь вкусити тебе. Мені хочеться тебе просто їсти, їсти та їсти. Іноді у мене проскакує бажання, — вона ще більше почервоніла, — запестити тебе до болю. Нібито показуючи, наскільки я тебе бажаю.
   — Це те, що я відчуваю. Кожне твоє слово – моє. — Він усміхнувся їй з вдячністю. — Дякую, що поділилась своїми відчуттями. Так приємно знати, що ти бажаєш мене, так само, як я тебе.
   — Ми одне ціле.
   — О, так. ­— Він лукаво подивився на неї і додав: — Одне ціле. — Він знову припав до її лона.
   Ніжки Айлі інстинктивно зарухались і почали стискати його голову, шукаючи у губах і язика Мітчела, звільнення від зростаючого, солодкого болю.
   Айлі хникала, ізвивалась, стогнала та кричала, коли його язик пестив її клітор. Їй здавалось, що вона іноді поринає у сон, або втрачає свідомість від неймовірної насолоди.
   Мітчел знав, як швидко її довести до оргазму, але він мав насолодитись сповна смаком, ароматом та зітханнями своєї нареченої.
   Груди Айлі боліли, лоно горіло, а тіло здавалось було, як оголений дріт. Лише один його доторк і її пронизував струм.
   Він бачив, що їй треба розрядка, тому узяв її стрункі ніжки та випрямив їх. Розвівши пальцями пелюстки її шовкової плоті, він нахилився та знову припав до неї язиком. Швидко, проте ніжно він пестив її до тих пір, доки її пальці, спина не напружились, а вона голосно закричала і обм’якла на подушці.
   Її сильний оргазм задурманив і відніс у блаженний світ.
   Мітчел посунувся і не торкався лона Айлі, щоб не наполохати її задоволення. Він дивився, як їй добре і сам перебував з нею у її блаженному світі.
   — Мітчеле. Мій Мітчеле. — Айлі розплющила очі і задоволено поглянула на нього. — Це було неймовірно. Я не думала, що таке можна відчувати. Я нібито парувала, злітала над хмарами. О Боже! Це було неймовірно.
   — Ти неймовірна. Від тебе неможливо відірватись, смакував би та смакував.
   — Я теж хочу тобою смакувати. — Вона підвелась, та сіла між його ніг.
   Він лише зміг голосно застогнати, коли її ніжні пальчики торкнулися його плоті. Відкинувши голову на подушку, Мітчел ще раз застогнав. Його плоть не витримувала вже тоді, коли він пестив її лоно, а тепер це було просто нестримно. Тіло благало звільнитись від такої непосильної, солодкої напруги.
   Айлі тримала його шовковисту, гарячу та таку міцну плоть у своїх руках і думала лише про одне, як вона хоче, щоб він потрапив у блаженний світ.
   Нахиливши голову, Айлі забрала свої довгі коси на один бік і провела язиком по пульсуючій плоті. Усміхнувшись його голосному стогону, вона почала вбирати в себе голівку, насолоджуючись реакцією Мітчела. Він не володів уже своїм тілом, а особливо неслухняним і неконтрольованим членом. Мітчел почав рухати стегнами і тримати коси Айлі у своїй жмені, майже насаджуючи її, на свою велику плоть.
   Дівчина закашлялась, але не припинила пестощів. Її заводило те, як він її бажав. Він вивільнив її коси з кулака і застогнав, змушуючи себе не кінчити. Айлі водила язиком по його голівці, а рукою пестила яєчка.
   — О кохана моя. Надзвичайна. Красуне моя. — Він задихався. Його голова паморочилась, а тіло кипіло. — Ти неймовірна. Неймовірна.
   Айлі замурликала і облизала краплину його бажання, яка виступила з шовкової голівки його члена.
   — Смачний. Мій Мітчел. Мій наречений. — Вона майже заричала. — Хочу тебе. Хочу.
   — Зупинись Десертику. Я хочу кінчити не так.
   — А як?
   — У тебе.
   Айлі усміхнулась.
   — Але ж ти знаєш, що… — Він не дав їй закінчити.
   — Знаю. Але я дуже, дуже хочу цього. — Він подивився на неї сповненим надії та схвалення. — Ти хочеш цього?
   Айлі ні хвилини не думаючи, похитала головою.
   — Так. Хочу.
   Мітчел одним ривком поклав її на ліжко і вмостився між ніжками. Його плоть потерлась об її стегно, даючи змогу зрозуміти, що настала мить, яка віднесе їх до Раю.
   Він підняв ніжки Айлі на свої плечі, та нахилившись поцілував її вуста.
   Його плоть торкнулася її лона і вони обоє голосно застогнали. Полегшення і насолодна перепліталися в одне ціле.
   Вони відкрили очі і подивилися одне на одного.
   Блаженні погляди. Відкриті вуста. Гаряче дихання. Повільні рухи. Доторки гарячих рук, які блукали по тілах одне одного. Усе було чудесно та неповторно.
   Його плоть почала прискорювати темп, ковзаючи у ніжному лоні. Її шовкові коси на інтимному місці, торкалися його живота, збуджуючи ще більше.
   Айлі стогнала і не припиняла дивитись на нього. Це чоловік її життя. Він її життя. Її місце поряд з ним. Їхня емоційна близькість – ось, що робить їхнє поєднання тіл неповторним.
   Його задоволений погляд, усмішка та стогони - говорили про те, що він відчуває те, що і вона.
   Він рухався лише трішки, прискорюючи темп, щоб Айлі могла наздогнати його. Насолоджуючись її м’яким, піддатливим тілом він тремтів та божеволів від цієї неймовірної, прекрасної жінки. Його член без зусиль входив і виходив у її таку вологу щілинку. Її плоть запрошувала увійти ще глибше – що він і зробив. Голосний стогін Айлі одурманив його і він вже не міг контролювати силу та швидкість свого бажання володіти нею. Володіти своєю Айлі. Своєю нареченою.
   Мітчел упустив її ніжки  плечей на свої стегна. Вона притиснула його так, що він увійшов глибоко і рішуче. Тримаючись за його руки, вона заплющила очі, відчуваючи легкі хвилі у лоні.
   Він теж заплющив очі, насолоджуючись відчуттями, які охоплювали його душу та тіло. Мітчел усміхався, але очей не розплющував. Він поєднувався у неймовірному екстазі з Айлі, і це єдине, що йому було потрібно.
   Він пришвидшив темп до неймовірної швидкості. Розплющивши очі, вони дивились одне на одного. Айлі задихалась і стогнала. Її плоть все більше обхоплювала його величезний член у свої тенета. Його рухи такі швидкі та водночас обережні, все більше і більше посилювали чуттєвість у її лоні. Коли його «друг» лише трішки входив і виходив, вона тремтіла та ловила ледь помітний оргазм. Ніжки кортило звести і вона сильніше обхоплювала ними стегна коханого.
   Мітчел схопив її за потилицю і пристрасно оволодів солодкими губами Айлі. Він притиснув її до матраца, зависаючи над нею лише на ліктях. Їхні тіла були мокрими, гарячими і тулилися все міцніше одне до одного. Вони приросли одне до одного.
   Відірвавшись від її губ, він промовив:
   — Ти така гарна. Сексуальна. Жадана. Неперевершена. — Він застогнав відчуваючи, як його плоть кипить від бажання випустити свою рідину у глиб її солодкої щілинки. Показати свої права на неї. Вона його. — Ти моя. Моя! Моя!
   Айлі ще ніколи у житі не відчувала себе такою живою. Вона неначе отямилась від сплячки і все завдяки коханню Мітчела. Вона його. Його.
   — Я твоя. Твоя. — Повторила вона і застогнала, хапаючись за його руки.
   Мітчел направляв усі зусилля на те, щоб ще утримати свій оргазм і ще хоч трішки продовжити це задоволення бути у ній. Але це були титанічні не посильні зусилля, він так бажав цю жінку, що відтягувати фінал не було сил.
   Він вибухнув. Його тепла рідина заповнила усе її шовкове лоно.
   Айлі притиснула стегна Мітчела ще сильніше, намагаючись відчути його ще глибше. Насолода розлилась по всьому її тілі.
   Мітчел востаннє застогнав, виштовхуючи «водоспад» кохання у Айлі.
   Дивлячись у її очі, він усміхнувся. Його «Чеширська» усмішка говорила, як йому добре. Опустивши голову їй на груди, він солодко зітхнув. Він досі був в ній.
   Айлі підняла руку і запустила свої пальчики у його вологі коси. Усмішка не сходила з обличчя.
   Мітчел потерся щокою об затверділі соски Айлі та задоволено замурликавши, підняв свої очі на неї.
   — Це було дивовижно. Я так сильно тебе кохаю. — Він підвівся і їхні губи злилися. — Красуня моя. Ти мене кожного разу відводиш до Раю.
   — Я б тебе звідти і не відпускала, але треба маленька перерва. — Прошепотіла вона у його губи, обпікаючи своїм гарячим диханням. — І я кохаю тебе Мітчеле.
   — Перерва буде крихітною. — Він безтурботно засміявся.
   — Дуже на це сподіваюсь. — Її веселий сміх пробігся по каюті.
   — Я хочу тебе завжди.
   — А я тебе.
   Він міцно притиснув її у своїх обіймах і сказав:
   — Я щасливий з тобою Айлі.
   Вона його щастя.
   Айлі блаженно усміхнулась. 
   — А я з тобою мій коханий.
   Вона усміхнулась, дивлячись, як Мітчел усміхається між сном та реальністю.
   — Ти мене втомила Десертику. — Перевернувшись на спину, він потягнув її за собою, щоб вона вмостилась на його плечі.
   Незадоволене зітхання обох – розсмішило їх, коли Мітчел з неї вийшов.
   — Навзаєм. — Позіхнула вона, прикриваючи долонею губи.
   — Тоді треба трішки поспати. — Він намацав ковдру і накрив їх обох.
   — Ага. — Позіхаючи у друге, Айлі поклала свою голову на груди Мітчела. Поцілувавши його у груди, вона закинула свою ніжку на стегно шотландця.
   Айлі солодко промурликала відчуваючи, як його гаряча рука обхопила її сідничку.
   Поцілувавши коси Айлі, Мітчел з щасливою усмішкою поринув у сновидіння, обіймаючи свій скарб.

   Обережно обходячи ліжко, і знову лягаючи поряд зі сплячим Мітчелом, Айлі тихо зітхнула.
   Вже декілька разів за тиждень, Айлі бігала до вбиральні бо її нудило. Точнісінько як зараз. Усі ці стреси давали про себе знати, за допомогою нудоти. А тим паче майже нічого не їсти з учорашнього дня. Шлунку це було не до вподоби.
   Айлі глянула на годинник. Пів на третю ночі.
   Незадоволено зітхнувши, Айлі знову побігла до вбиральні – її у друге за ніч знудило.
   Умивши обличчя прохолодною водою, Айлі тихо прокралась до каюти. Вмостившись клубочком біля Мітчела, вона виснажена та втомлена, заснула міцним сном. Проте вже через годину її розбудив голос нареченого.
   — Пробачте. Пробачте. Я не хотів. Не хотів. — Мітчел все голосніше та голосніше повторював слова вибачення. — Мама, тату - пробачте. Пробачте мене. — Повіки Мітчела були заплющені, але одна сльоза все-таки знайшла вихід у кутку його повік.
   Айлі нахилилася над ним і ніжним доторком провела по волоссю.
   — Мітчеле. Коханий мій. — Її пальці тихо перебирали волосся. — Прокинься.
   — Будь ласка, пробачте. — Він тремтів. — Я не хотів. Я не хотів.
   — Прокинься коханий. — Айлі торкнулася його губ своїми.
   Мітчел розплющив очі і одразу сів.
   — Що сталося? Я знову говорив у вісні? — він провів долонею по очах, розтираючи сльози. — Що я казав? Що я казав?
   — Мітчеле, заспокойся. — Айлі налякано дивилась на нього. — Ти нічого такого не казав. Усе як завжди. — Вона відсунулась, злякавшись його сердитого виразу обличчя. — Ти як завжди просив пробачення у батьків.
   Він схопив Айлі за руку і стиснув її.
   — Що я ще казав? Кажи! — його гнів зробив очі темні, а брови звелись на переніссі.
   — Мені боляче. Відпусти. — Айлі смикнула руку, але він міцно тримав її. — Мітчеле мені боляче. — Вона зойкнула і додала: — Ти нічого більше не говорив. Я кажу правду. — З її великих очей закапали сльози. — Мені боляче.
   Мітчел з жахом подивився на те, як його рука стискає її тендітну ручку. Його неконтрольований гнів, щойно завдав болю коханій жінці. Він монстр! Він не заслуговує на неї! Що ж він накоїв?! Як тепер це виправити?!
   Як тільки він відпустив її руку, вона сплигнула з ліжка і встала у кутку. Її тремтіння було видно навіть у напівтемряві.
   — Айлі. — З його очей полились сльози розкаяння та страху, що вона його не пробачить. — Айлі. Вибач мене. Я не хотів зробити тобі боляче. — Він підвівся і зробив крок, але почувши її голос зупинився.
   — Не підходь до мене. — Вона притиснула рукою синець, який щойно зробив її наречений. Невже це справді зробив Мітчел?! — Не підходь. Благаю. — Вона гірко заплакала і опустилась по стінці.
   — Айлі. Благаю дозволь підійти до тебе. Я не хотів. Я не можу жити без тебе. Пробач. — Він опустився на коліна і руками затулив обличчя. Він розпачливо плакав у долоні. Він ненавидів себе за те, що скривдив Айлі. Біль розривав його на частини.
   Вона піде. Залишить його. Він не зможе дихати без неї.
   Кожен з них зараз думав над тим, що сталося. Як це виправити? Як загладити провину? А головне, як пробачити?
   Айлі прикрила долонею губи – її знову нудило. Ця хитавиця та голод, зводили Айлі з розуму! Усе здавалось поганим сном. Як людина, яка з нею кохалась декілька годин назад і була такою чуйною – оскаженіла та палала гнівом.
   Вона дивилась на нього і бачила його біль. Він не хотів зробити їй боляче – але зробив. Мітчел підкорився гніву і результат – синець, який нестримно болить.
   — Що з тобою Мітчеле? — крізь сльози та нестримне бажання побігти до вбиральні, запитала вона.
   Він підняв своє мокре обличчя від сліз, та подивився на неї. Вона сиділа, як маленьке горобенятко у кутку і її великі очі запитували «як ти міг так вчинити?!»
   — Я поганий. Я не вартий тебе. Я вважав, що заслуговую на твоє кохання. Марно себе обманював. Я не заслуговую на тебе. — Він не переставав гірко плакати.
   — Досить! Досить! Досить! — закричала вона і подивилась прямісінько йому у вічі. — Досить себе жаліти. Ти дорослий чоловік. Приймай рішення! Виправляй помилки! Будь відповідальним та навчись прощати. — Вона встала на ватних ногах, які ледь-ледь тримали її. — Навчись прощати себе.
   Його очі округлились, він був здивований останніми словами. Його плечі опустились під важкістю того, що вона попри те, що він зробив, взагалі говорить з ним. Вона має рацію – він жаліє себе.
   — Так. Це правда.
   — То можливо з цим треба щось робити?! — її нудота нагадала про себе знову, але вона знову переборола порив вибігти до вбиральні.
   — Я не знаю з чого почати. — Його очі сповненні болем, та відвертого презирства до себе, дивились на Айлі та шукали відповіді у її люблячих очах.
   — Почни з того, щоб простити собі. — Вона зробила крок і сіла на край ліжка. Обійнявши себе руками, захищаючись від нічної прохолоди, і сидячи лише у футболці Мітчела, вона додала: — А потім поговори з батьками.
   — Ти сказала про усіх. Ти подумала про мене. Про моїх батьків. А… — Він дивився на неї, піднявши очі. — А що буде з нами? Як мені зробити так, щоб ти мені пробачила?
   Айлі зітхнула і сказала лише одне слово:
   — Вже.
   — Що вже? — з його очей скотилась сльоза.
   — Вже пробачила.
   Він зарився у свої руки і опустив голову.
   — Як ти можеш бути такою?!
   — Якою?
   Мітчел підняв свої очі.
   — Люблячою. Розуміючою. З великим добрим серцем. — Він замовчав, але через декілька секунд все ж таки додав: — Як ти можеш кохати мене так сильно.
   — Тебе просто кохати. Якщо тебе не буде поруч… — вона заплакала ще дужче. Її тремтіння від хвилювань та нудоти – це ніщо з тим тремтінням, яке викликає лише одна думка бути без нього. — Я не зможу жити. Як же можна жити без серця та душі? Ніяк. А для мене ти і те і інше. Ти моя душа та серце.
   — О Айлі. Ти не покинеш мене?
   — Ні.
   — Ніколи?
   — Ніколи у світі.
   Він поклав свою голову на її коліна.
   — Я тебе кохаю. Сильно, сильно кохаю. Ти моє все. Не покидай мене ніколи. — Він здригався від нової хвилі сліз.
   Айлі знала, як сильно йому болить. Як важко йому нести тягар, який кожного дня давав про себе знати, стискаючи йому душу. Вона знала, що він не хотів навмисне заподіяти їй боляче. Його зусилля, щоб приховати від неї який він був колись, майже опинились під крахом. Сни Мітчела і боротьба у них з самим з собою, обезсилили його. Вічне приховування своїх таємниць та їхній захист - виснажили його тіло та душу. Йому треба було звільнитись за допомогою сліз від болю і тягаря, який йому вже було не під силу нести одному. Його сльози - це була суміш гніву на себе та болю.
   — Я знаю. Я знаю. — Вона гладила його коси і шепотіла слова, які лунали просто з серця. — І я кохаю тебе. Кохаю сильно-сильно тебе, мій Мітчеле. Усе буде добре. Я простила тебе. — Вона підняла його голову, тримаючи обличчя Мітчела у долонях. — Тепер час пробачити собі та залагодити усе те, що не дає тобі нормально дихати. — Вона зітхнула.
   — Обіцяю, я все виправлю.
   Вона глянула на нього і ахнула. Він був голий. Увесь покритий холодним потом. Його тремтіння змішувалось з її.
   — Мітчеле, я не хочу, щоб у нашому шлюбі були таємниці.
   Він знав про, що саме вона говорить. Але він не міг розповісти їй про своє минуле. Не зараз.
   — Я розповім. Обіцяю.
   — Я буду чекати. — Айлі витерла його мокрі очі, і нахилившись, поцілувала.
   Мітчелу було замало швидкого поцілунку. Він притис її потилицю і нахилив до себе. Гаряче дихання обпікало її губи, а на шкірі з’явилась «гусяча шкіра». Їхні губи сплітались у дивовижному поцілунку кохання, вдячності та прощення.
   Айлі усміхнулась, як тільки їхні очі зустрілись.
   Мітчел провів своїми пальцями по соковитих губах, які щойно цілував і усміхнувся навзаєм. Опустивши голову знову на її коліна, він з полегшенням зітхнув.
   — Мій Десертик. Солодка. Солодка.
   — Вставай і лягай у ліжко. Ти ж голий! Хочеш підхопити нежить?! — вона випрямилась.
   Він підняв голову і подивився на її бліде обличчя.
   — Я не захворію. — Він пильно подивився на неї. — А от ти бліда, немов крейда. Тобі зле? — він притис долоню їй до лоба, щоб зрозуміти чи немає у неї температури. — Температури здається нема. Що болить Айлі?
   — Нічого. Просто… Просто… Нудить. — Затуливши рот рукою, вона вибігла до вбиральні.
   Мітчел знайшов свою білизну та штани, і швидко одягнувшись, підбіг до невеличкої дверцяти вбиральні.
   — Айлі ти як? Тобі зле? Чим допомогти? Дати тобі води? — шквал запитань пролунав у зачинені двері.
   — Усе гаразд. Я скоро вийду. — Почулась глуха відповідь.
   Айлі зігнулась над сидінням, намагаючись контролювати нудоту - але не вдалось. Нудота у третє за декілька годин – це забагато.
   Дівчина вмилась, витерла губи рушничком і з полегшенням зітхнула. Нудота відступила.
   — Айлі. — Побачивши кохану, Мітчел встав з ліжка.
   — Привіт. — Усміхаючись, Айлі пройшла до каюти.
   — Привіт. Як ти себе почуваєш? — він узяв її на руки і сів з нею на ліжко. Тримаючи Айлі у своїх руках, він ніжно торкнувся її чола своїм. Потершись носом об її ніс, він тихо сказав: — Ти мене налякала. Я тебе ще ніколи не бачив такою блідою. Що у тебе болить?
   — Не хвилюйся. — Її гаряче дихання обпікало його губи. — Це все через те, що майже нічого не їла з учорашнього дня.
   Він насупився.
   — От я бовдур! Зараз я тебе нагодую. — Мітчел посадив її на ліжку і простягнув руку у перед, нібито зупиняючи її. — Нікуди не іди. Будь тут.
   — А куди ж мені іти. — Вона засміялась і обвела довкола себе руками.
   — Твоя правда. — Він похитав головою і усміхнувся. — Просто сиди тут. Відпочивай. Я зараз.
   — Добре.
   Мітчел вийшов у другу каюту, яка була крихітною кухнею і вітальнею. Він згадав про фрукти, шоколад, крекери та зефір, які він поклав до холодильника. А ще він приготує бутерброди з сиру та шинки і нагодує свою кохану жінку.
   Швидко нарізавши хліб, та поклавши на нього сир та м’ясо, він підбіг до холодильника та забрав солодощі та фрукти. Знайшовши два келихи і содову, поклав їх на тацю разом зі сніданком та десертом.
    — Я вже тут. — Заходячи до каюти, та нахиляючи голову, щоб не набити гулю, сказав він.
    Мітчел усміхнувся. Айлі солодко спала, звернувшись калачиком. Її босі пальчики на ніжках скрутились, як у балерини від холоду. По його тілу пробігла хвиля тепла та ніжності. Вона така тендітна, маленька – вона його. Ці малесеньки пальчики кортіло поцілувати, а саму Айлі обійняти і захистити у своїх обіймах.
   Піднявши очі вище – його дихання зупинилось. Її пружна, смачна попка визирала з під його теніски. Хлопець подивився у друге на сіднички і зрозумів, що краще б він цього не робив. Його єство одразу реагує, а апетит наганяє ну ніяк не їжа.
   Якось треба себе стримати. Мітчел підняв очі до гори і подумав : «О Боже! Дай мені сил!»
   Мітчел поклав тацю на стіл і одне неслухняне яблуко вирішило упасти наробивши галасу.
   — Що? Що таке? — Айлі підскочила і сіла.
   — Нічого серденько. Вибач. Я хотів тихо, але не вийшло. — Він підняв яблуко і потиснув плечима.
   — Все гаразд. — Вона усміхнулась. — Я навіть не зрозуміла, як відключилась.
   — Поснідаємо. — Хлопець узяв тацю і всівся поряд з нею на ліжко. — Це те, що я швидко зміг приготувати.
   Айлі підсунулась до Мітчела і перше, що узяла, так це содову. Спустошивши майже половину пляшки, дівчина задоволено зітхнула.
   Мітчел просто сидів та спостерігав.
   — Що? Так, я вмирала від спраги. Якщо б ти за ніч «обіймався» з сидінням унітазу три рази за кілка годин – подивилась би на тебе.
   — Три? Чому не сказала? Чому не розбудила? — він розізлився, але побачивши злякані оченята Айлі, одразу заспокоївся.
   Він боявся понад усе на світі скривдити Айлі. Боявся, що в її очах будуть сльози, біль та розпач. Не хотів в її очах бачити також: зневагу та розчарування. Але зараз у цю мить в її очах було те, що розривало його душу – це був страх. Вона боялась його.
   Тільки не це! Він повинен показати, як сильно її кохає і що ніколи – ніколи не заподіє їй болю.
   — Я… Я… Не хотіла тебе будити. — Вона склала руки і почала крутити кісточки пальців. Пальці сильно тремтіли. — Тим паче, ти б все одно не зміг мені допомогти.
   Мітчел голосно ковтнув, стримуючи біль, який підступив клубком до горла.
   — Я тебе прошу, коли ти погано почуваєшся – кажи мені. Я хочу бути поруч.
   — Добре.
   — Айлі, — він поставив тацю на ліжко і узяв її руки у свої. — Ти мене боїшся?
   — Ні. — Хвилювання заціпило її і вона не могла усміхнутись.
   — Ти ж мені ніколи не брехала. Чому зараз брешеш? — очі Мітчела стали теплими, як сонячний день.
   — Я тебе не боюсь. — Тихі слова, ледь злетіли з вуст. — Я знаю який ти. Ти ніжний та турботливий. І те, що сталося сьогодні не міняє моєї думки про тебе. Але я трішки хвилююсь, бачачи у твої очах гнів.
   — Я ніколи більше не зроблю того, що змусить тебе злякатись мене. Я не хотів.
   — Я знаю. — Вона випустила свої руки з його, і узяла його обличчя у долоні. — Знаючи, чому ти розгнівався, я можу сказати лише одне. — Вона дивилась йому у вічі, а пальці гладили його вилиці. — Позбудься таємниць від мене. — Айлі свердлила його поглядом, шукаючи правду, яку він приховує. Її очі були сповнені кохання та розуміння. — І коли ти це зробиш, ти більше не будеш розгніваний на мене за свою ж таємницю. Я хочу знати, що було у твоєму минулому. — Дівчина залізла до нього на коліна і притиснулась до грудей. Його шалене серцебиття, змусило її зупинитись з розпитуваннями.
   — Я знаю. — Він зітхнув. — І я розповім. Обіцяю.
   — Чому ти так боїшся?
   — Я боюсь, що твої очі будуть на мене дивитись інакше. Не хочу бачити, як у них з’являється відраза.
   — В моїх очах ти будеш бачити лише кохання до тебе. Квінтисенція кохання. — Усміхнулась вона і притиснулась губами до його губ.
   — Я обіцяю – розповім. — Він схопив її, та притис до грудей так сильно, як тільки можна.
   Айлі здалось, що її ребра захрускали.
   — Гаразд.
   — Я кохаю тебе. Сильно. Сильно. Сильно кохаю. — Поцілувавши її у коси, він зітхнув.
   — Я тебе дужче кохаю. — Вдихаючи аромат його тіла, вона заспокоїла новий напад нудоти.
   — Поїмо? — він усміхнувся. — Моя наречена. — Мітчел смакував цими словами.
   Через якийсь місяць вона належатиме йому. Тільки йому. Зміниться усе – так само, як і її прізвище на МакАдам.
   Його усмішка була відображенням того, що метелики у животі закружляли танець щастя.
   — Я дуже, дуже голодна. — Узявши бутерброд, вона відкусила добрячий шматок.
   Мітчел розреготався, але замовчав, коли відчув на своєму носі ляпас бутербродом.
   Айлі засміялась, дивлячись на шокованого Мітчела.
   — Бешкетниця! — він забрав її бутерброд і повалив на ліжко. — Почнемо з десерта. — Його губи накрили її, а жар його тіла притис Айлі до матраца.
   Айлі встигла лише зойкнути перед тим, як відчула його плоть у собі.