Між нами контракт - Кетрін Огневич

Я роблю ще пару ковтків і розумію, що мене охоплює дивна втома. А ще мені так захотілося спати. Хм, дивно, кава ніколи не діяв на мене так ... Я встаю зі стільця, але різко похитуюся, а світ перед моїми очима стає розмитим плямою. Я відчуваю, як руки батька обвивають мою талію, не даючи мені впасти.

— Що…Як… — мовою, що заплітається, я намагаюся щось сказати, але замість слів виходили якісь незрозумілі звуки.

— Пробач, люба, але цього разу я не проґавлю свій шанс, — я чую голос батька, коли відчуваю, як тяжіють мої повіки. Перед тим, як повністю знепритомніти, я розумію одну річ: я облажалася, коли дозволила своєму батькові увійти до своєї кімнати.

***

Коли я прийшла до тями, то не відразу зрозуміла, де перебуваю. Все ще перебуваючи під впливом якоїсь незрозумілої фігні, яку мій батько підсипав мені в каву, я відчувала слабкість. 

Я озирнулася на всі боки і помітила, що лежу на величезному білосніжному дивані, який різко виділяється на тлі червоних стін кімнати. Гадки не маю, куди притягнув мене цей бовдур, але знаю одне точно: я повинна втекти звідси. Окинувши поглядом кімнату, я виявила кілька старовинних ваз, що стоять на поличці на одній із поличок. Тільки я зібралася встати з дивана, як раптом помітила, що мої руки зв'язані. Чорт забирай, серйозно? 

Пробурмотівши прокльони під ніс, я підвелася з дивана, і все ще злегка похитуючись, попрямувала в бік, де стояли вази. Взявши в руки одну з них, я підійшла до дверей і стала чекати. На щастя, чекати довелося недовго, оскільки буквально хвилин так через п'ять двері відчинилися, і всередину зайшов мій батько. Я розбила вазу об його голову, і він впав, як підкошений. Смакуючи свою маленьку перемогу, я вибігла з кімнати й озирнулася на всі боки, намагаючись зрозуміти, в якому напрямку розташований передпокій. Однак моє везіння миттєво закінчилося, коли я дісталася до нього, і там на мене чекав незнайомий чоловік у білому костюмі, який миттєво наставив на мене пістолет.

— Нікуди не втечеш, пташко, — сказав він, а потім вказав пістолетом напрямок, у якому я мала йти. Я повільно задкувала назад, поки не опинилася в кімнаті, схожій на кабінет. Усередині сидів той самий придурок, з яким мені зовсім недавно пощастило зіткнутися в університеті. Він злякано дивився то на мене, то на чоловіка з пістолетом, коли я все ж таки дісталася до найближчого стільця і сіла на нього. 

—  А тепер ви будете робити те, що я скажу. Ви обидва підпишете контракт, чим порадуєте своїх старих.

— Який ще контракт? — першим схаменувся хлопець, поки я обмірковувала слова чоловіка. Чорт забирай, у що вляпався мій нікчемний батько?

— Шлюбний контракт, синку, — пояснив він, доволі посміхаючись, дивлячись на мене, і я здригнулася. Боже, ще один придурок, у якого не все гаразд із головою! Вони взагалі в курсі, що зараз двадцять перше століття? Вони не мають права так чинити з власними дітьми! І тут мене раптово осінило, оскільки цей придурок був моїм потенційним нареченим.

— Я що, повинна вийти заміж за цього невихованого козла? — обурилася я, чим, природно, привернула увагу обох.

— Що?! Я маю одружитися з цією потворою?! — розлютився хлопець, від чого лють завирувала в моїх венах.

— Ти кого назвав потворою?! Та ти справжнісінький...

— Тихо! — заволав чоловік, який, вочевидь, є батьком цього ідіота. — Отже, так, молодята, ви зараз тихо сидите, поки я приведу Ігоря, а потім ми з вами поговоримо. Зрозуміло?

Наше мовчання стало йому відповіддю, і він вийшов із кабінету. І, звісно ж, цей виродок зачинив нас, коли почулося клацання замка. Просто приголомшливо! Я робила що завгодно, аби не дивитися на придурка, який сидить неподалік від мене.

Боже, і я повинна вийти заміж ось за це? Я кілька разів чула про нього. Усі в університеті називали його ледь не самим Дияволом, оскільки він міг вибісити кожного і знущався як міг не тільки над дівчатами, а й над викладачами. І найжахливіше, що ніхто не міг сказати йому хоч слово, тому що йому слід було зробити тільки клацання пальцями, перш ніж цю людину викинуть з університету. На жаль, серед багатеньких мажорів рідко зустрічаються нормальні хлопці або дівчата. Всі вони до остраху розпещені своїми батьками, які потурають усім їхнім примхам.

 Як не дивно, я сама була з такої самої сім'ї, але мені завжди було байдуже до статусу моєї сім'ї. Я просто хотіла бути звичайною дівчиною, без усіх цих принад багачів. І я була б нею, якби мій батько не програв у карти все, що у нас було, і вирішив, що мене можна комусь віддати як оплату його боргу. Незадовго до цього померла моя бабуся (його мама!), з якою у мене були дуже теплі стосунки. І знаєте, у чому вся заковика? Вона не залишила своєму дорогоцінному синочкові жодної копійки, оскільки вже тоді вона знала, якою огидною людиною він був.

Факт у тому, що ніхто не знав, на кого ж вона оформила свій заповіт, і в один прекрасний день зі мною зв'язався її адвокат, який наполіг на анонімній зустрічі. Я й гадки не мала, чому про це не повинні знати мої батьки, але погодилася. Я прийшла того ж дня в кафе, де зустрілася з молодою жінкою, яка представилася мені як Вікторія. Так ось, Вікторія розповіла мені про те, що моя бабуся відкрила трастовий фонд на моє ім'я, яким я могла б користуватися зі свого повноліття. До того ж, на моєму рахунку лежала досить солідна сума, про яку мені порадили нікому не розповідати. Також бабуся переписала на мене свій будинок, і мені дістався пакет акцій її компанії. Я й гадки не мала, що мені робити з усім цим, оскільки тоді ще не знала про підступний план мого батька. Я знала, що в нього були якісь проблеми на роботі, але він ніколи не вдавався в деталі. 

Я сказала Вікторії, що це занадто великі гроші, і мені вони ні до чого, але вона лише сумно посміхнулася, а потім передала мені конверт. У ньому був лист від моєї покійної бабусі, в якому йшлося про те, що я в жодному разі не маю давати батькові шансу розпоряджатися своєю спадщиною. З'ясувалося, що бабуся неодноразово витягала його з карткових боргів, і пізніше їй це набридло, ось чому вона обірвала з ним усі зв'язки протягом останніх років. Хоча вона продовжувала підтримувати зв'язок тільки зі мною, її єдиною онукою.