Зіграй мою наречену - Холод Влада

Несподівано для мене, Сергій з’їхав на узбіччя і зупинив машину.

— Що ти робиш?... — я навіть знов подивилася на нього від несподіванки.

Добре, що хоч не ревіла, все ще трималася. Кому потрібні ці мої сльози-соплі... Точно не йому. І, тим паче, не мені самій. Я не хочу бути слабачкою.

Він мовчки дивився мені в очі, а потім простягнув руку до моєї щоки і торкнувся неї кінчиками пальців.

Треба було відштовхнути його, сказати щось, однак я так і дивилася йому в очі не в силах вимовити і слова.

Секунду він вагався, це було видно за поглядом, а потім раптом опустив руку з моєї щоки на шию і по ній на плече.

Я раптом подумала, що зараз він скаже або зробить щось таке, що змусить мене забути про все... Все ж, Сергій був моїм першим коханням і якщо зараз він поцілує мене, то я напевно дійсно про все забуду...

Навіть просто від думки про такий варіант розвитку подій змусив моє серце битися частіше.

Я відчула, як мої щоки почервоніли.

Невже я дійсно можу йому подобатися?... Ні, він просто піддався моменту. Це нормально, коли чоловікам хочеться прихистити жінку. Нічого такого в цьому нема.

Нічого особливого, правда?...

Я бачила, як він вагався.

В животі вже починали пурхати метелики і я майже забула про Дениса і всі негаразди, що трапилися зі мною останнім часом.

Може, мені дійсно було саме час розійтися з ним, щоб зрозуміти, що я щось відчуваю до Сергія. Бо я б не дозволила собі навіть думки про нього, допоки була у стосунках з Денисом.

Я вже навіть привідкрила губи... Але Сергій не поспішав діяти. І я не розуміла, чому.

— Надю... — він нахилився до мого вуха, а по моєму тілу одразу пробігла зграя сиріт.

Я подумала, що напевно саме цього і хотіла ще класу з восьмого, коли вперше замислилась над тим, що моє вічно прискіпливе відношення до Семенова було пов’язано не з тим, що він мене бісив, а з тим, що я ще з дитинства була в нього безнадійно...

— Тепер ти точно мусиш погодитися зіграти мою наречену, — на видиху сказав він. — Тепер тобі ніщо не заважає, правда?

Коли до мене дійшов сенс його слів, то я спочатку усміхнулася.... А потім і взагалі почала сміятися.

Дурепа.

Надумала собі чорт зна що. Так не буває, Надю. Життя — це тобі не казка про принців, які  цілують дівчат і після того одружуються на них, щоб потім вони жили разом довго і щасливо.

В житті всім щось від тебе потрібно. І взагалі нема ніякої любові після двадцяти двох.

Після універу, коли пірнаєш у реальність з головою, то починаєш розуміти.

Добре, Семенов. Я зіграю з тобою в цю твою гру. Все одно, цей клятий світ вже ніщо не виправить. А так хоча б відволічуся.

Я нарешті припинила сміятися і глянула на ошелешеного Сергія.

— Добре. Я зіграю твою наречену....