Між нами контракт - Кетрін Огневич

Очманіти просто... Я, звісно, знав, що мій батько далеко не ідеальний, але щоб настільки... Врешті-решт, зібравшись із думками, я ставлю йому запитання, яке так турбує мене.

— Як ти отримав це відео?

— О, бачиш, так сталося, що я поставив приховану камеру в її кімнаті ще в день укладення контракту. Чесно кажучи, я сумнівався, що ти зробиш так, як я захочу. Проте, знаючи твоє бажання ласувати алкоголь, було простіше за все підсипати тобі трохи Віагри. Ну а далі, все склалося так, як треба.

— Ти це підстроїв... — процідив я крізь зуби, і стиснув кулаки від злості.

— І що? Ми залишилися у виграші, синку. Дівчисько нікуди не дінеться, поки не відпрацює борг свого татуся. А це означає, що щонайменше кілька років, ви точно будете разом. Ну, а щодо ваших стосунків... Чи тобі не все одно?

— Я, чорт забирай, зґвалтував її! Ти думаєш, що вона просто заплющить на це очі, і вдаватиме, ніби цього не було? — розлютився я, вдаривши кулаком по столу.

— Забий, синку. Зрештою, коли я і мої адвокати закінчимо, вона залишиться ні з чим, і в неї не буде іншого вибору, окрім як залишитися з тобою.

— Що ти маєш на увазі? 

— Потім зрозумієш...А щодо дівчини, можеш не перейматися. Впевнений, що вона буде добре грати свою роль. Щодо траху, можеш теж не турбуватися. Зрештою, ніде не сказано, що ти не маєш права трахати когось іншого, — сказавши це, він пішов, залишивши мене в цілковитому шоці.

Повірити не можу, що цей виродок є моїм батьком.

***

Коли я повертаюся додому, то помічаю, що її взуття стоїть у коридорі. Отже, вона вже вдома. Я навіть не знаю, чи варто їй говорити щось про відео. Я майже впевнений, що мій батько вже провів із нею захопливу бесіду.

Я знаходжу Крістіну на кухні. Вона з діловим виглядом щось друкує на ноутбуці, коли я тихо наближаюся до неї. Зупинившись перед нею, я роблю глибокий вдих. Чорт забирай, я схибив, і маю хоч якось це виправити.

— Мені дуже шкода... — кажу я, але вона ігнорує мене, продовжуючи вистукувати нігтиками по клавіатурі. — Послухай, мені справді дуже шкода, що я так вчинив із тобою... Я бачив відео, і... Те, як я з тобою вчинив... Це було неправильно і жорстоко щодо тебе. Я не повинен був так напиватися. Я й гадки не мав, що за всім цим стоїть мій батько, і... — я замовкаю, щоб подивитися на неї, але вона, як і раніше, ігнорує мене, від чого ситуація стає більш незручною.

— Я знаю, що таке не можна пробачити... Усе ж таки вибач мені...

Вона нарешті відриває погляд від ноутбука і дивиться на мене поверх своїх окулярів, які трішки з'їхали на ніс. У зелених очах палає лють, коли вона встає з-за столу.

— Мені начхати на твої вибачення. Цим ти нічого не зміниш. Ти не повернеш мені моє нормальне життя! Не повернеш кляту невинність, яку я точно не збиралася втрачати з таким придурком, як ти. Не повернеш час назад, коли твій сраний батько обіграв мого, і той віддав мене на сплату боргу. Своїми бісовими вибаченнями ти нічого не виправиш! Я ненавиджу тебе. Ненавиджу всіма фібрами душі! Тебе і твого виродка батька! — сказавши це, вона з силою захлопує ноутбук і тікає з кухні. Я розумію, що вона має рацію, адже насправді нічого не можу змінити. Я знаю, що цілком заслужив ненависть з її боку, адже я справді повівся з нею як справжнісінький мудак...

Через якийсь час закінчую робити реферат з політології, який маю здати завтра, і йду на кухню, щоб взяти собі трохи води. Я помічаю, що вона розстеляє постіль з вітальні, і це трохи збиває мене з пантелику.

— Що ти робиш? — запитую я її, і у відповідь отримую гнівний погляд.

— Розстеляю постіль, хіба не видно?

— Я не це мав на увазі. Чому ти розстеляєш ліжко тут?

— Тому що я не можу бути там... Я не можу спати там, де... — вона запнулася, і я одразу пошкодував про своє запитання. Цього було цілком достатньо, щоб зрозуміти, що вона не захоче залишатися в тій кімнаті. Я цілком розумів її рішення спати тут, і зовсім не засуджував її.

 Бляха, та будь-яка дівчина вчинила б так на її місці!  Або втекла б від мене. Проте, вона навіть не могла втекти. Її поставили перед фактом, що якщо вона захоче піти або втече, вона втратить усе... Принаймні, так я зрозумів зі слів батька. У неї просто не було вибору.

Я пішов на кухню і дістав із холодильника газовану воду. Якийсь час я ще сидів на кухні, граючись з телефоном, поки гортав стрічку в Instagram та інших соціальних мережах, а потім помітив час на екрані і пішов у свою кімнату.

Я проходив повз вітальню, коли почув тихі схлипи. Чорт забирай, вона плакала... І я не знав, що з цим зробити. Я й гадки не мав, як ми збираємося жити разом протягом кількох років, допоки мій батько не вважатиме борг виплаченим. І я знав, що її ненависть до мене нікуди не зникне. Не після того, що я з нею зробив. Уперше в житті мені було соромно, як я обійшовся з дівчиною.

Чомусь в інших випадках мені було начхати на те, що я поводився з ними, як із повіями. Але стосовно цієї дівчини я відчував, що дійсно був справжнісінькою наволоччю. І мушу визнати, що сам собі був огидний. Як, чорт забирай, мені все виправити і повернути її довіру після того, як я так жорстоко вчинив із нею?