Вогнем і мечем - Сенкевич Генрик

"Гине чеснота в Речі Посполитій, — думав князь, — могутнє тіло починає псуватися; гине колишня відвага — у розкошах, а не у ратних трудах хочуть кохатися жовніри і шляхта!" Князь почасти мав слушність, але про вади Речі Посполитої судив тільки як воїн і полководець, котрому всіх людей хотілося перевчити на ратників і повести на ворога. Відвага могла знайтися і знайшлася, коли у стократ більші війни стали невдовзі загрожувати Речі Посполитій. Їй бракувало чогось більшого, а чого саме — князь–воїн не здогадувався у цю хвилину, зате це добре знав його супротивник, коронний канцлер, досвідченіший, ніж Ієремія, політик.

Та ось у сизо–блакитній долині замріли шпилясті вежі Варшави, і князеві роздуми розсіялися. Він дав необхідні розпорядження, які черговий офіцер негайно переказав Володийовському, начальникові ескорту. Виконуючи наказ, пан Міхал повернув геть від Анусиної коляски, біля якої гарцював конем усю дорогу, і поскакав назад до хоругов, які значно відстали, щоб вирівняти стрій і в суворому порядку підійти до міста. Та ледве він проїхав кільканадцять кроків, як почув, що його хтось доганяє. Пан Володийовський озирнувся: це був пан Харламп, ротмістр легкої кавалерії віленського воєводи й Анусин залицяльник.

Пан Міхал притримав коня, відразу збагнувши, що не обійдеться без сутички, а такі штуки він любив усією душею.

Пан Харламп, порівнявшись із ним, спочатку нічого не говорив, тільки сопів і грізно ворушив вусами, певно, не знаючи, з чого почати. Нарешті він озвався:

— Чолом тобі, пане драгуне!

— Чолом, пане вістовий!

— Як ти, добродію, вістовим смієш називати мене, товариша і ротмістра, га? — спитав, скрегочучи зубами, пан Харламп.

Пан Володийовський заходився підкидати в повітря тесак, котрий тримав у руці, усю увагу нібито зосередивши тільки на тому, щоб після кожного перевороту знов піймати його за ручку, і відповів наче знехотя:

— А я по нашивках чинів не розрізняю.

— Ти, добродію, ображаєш усе товариство, до якого не годен належати.

— А це ж чому? — спитав, прикидаючись дурником, пан Володийовський.

— Бо в чужоземному полку служиш.

— Заспокойся, ваша милость, — сказав пан Міхал. — Хоч я і в драгунах служу, але до товариства належу, та ще й не в легкій воюю кавалерії, а у важкій самого князя–воєводи, тож говори зі мною як із рівним або й як зі старшим .

Пан Харламп трохи подумав, збагнувши, що йому не так легко з цим малюком, як він гадав, доведеться впоратись, але зубами скреготіти не перестав, бо твердий спокій пана Міхала його ще дужче розізлив, і нарешті промовив:

— Як ваша милость сміє мені поперек дороги ставати?

— Еге, ти, я бачу, добродію, сварки шукаєш?

— Може, й шукаю, і скажу тобі, — він нахилився до пана Міхала і промовив, знизивши голос, — що вуха пообтинаю, як ти мені до панни Анни ставатимеш на дорозі.

Пан Володийовський знову заходився підкидати тесак так уважно, ніби для цієї забави був найкращий час, і благально мовив:

— Ой, добродію, дозволь іще трішки пожити, не вбивай мене!

— О ні! І не сподівайся! Від мене не втечеш! — вигукнув пан Харламп, хапаючи малого рицаря за рукав.

— А я й не думаю тікати, — спокійно відповів пан Міхал, — просто зараз я на службі й наказ князя, начальника мого, відвезти маю. Відпусти рукав, добродію, відпусти, прошу тебе, бо інакше що ж мені, бідоласі, залишається робити?.. Хіба що тесаком тебе по лобі стукнути і з коня звалити.

Тут у лагідному досі голосі Володийовського почулося таке зловісне сичання, що пан Харламп із мимовільним здивуванням глянув на малого рицаря й відпустив рукав.

— А! Все одно! — сказав він. — У Варшаві мені відповіси. Я тебе там знайду!

— А я й не стану ховатися, тільки як от нам битися у Варшаві? Може, ти мене, добродію, навчиш? Я там іще в житті не бував, я простий жовнір, але про маршальські суди чував: кажуть, хто посміє добути шаблю під боком у короля або interrex'a , тому життя вкорочують.

— Ех ти, простак, ваша милость, одразу видно, що у Варшаві не бував, коли маршальських судів боїшся . Де вже тобі знати, що під час безкоролів'я призначається карний суд шляхти, а це куди простіше. Отож за твої вуха, ваша милость, мені віку не вкоротять, будь певен.

— Дякую за науку і дозволю собі ще не раз поради попрохати, бо бачу, що ваша милость учений муж і неабиякий досвід має, а я всього–на–всього найнижчий клас у minorum закінчив і ледве adjectivum cum substancio узгодити можу, і якби, боронь Боже, захотів вашу милость дурним назвати, то тільки й знаю, що сказав би "sultus" , а не "sulta" чи "sultum" .

І пан Володийовський знов заходився підкидати тесак, а пан Харламп аж отетерів; відтак кров ударила йому в обличчя, і він вихопив із піхов шаблю, але тої ж миті малий рицар, спіймавши тесак за ручку, блиснув своєю. Якусь хвилю вони дивилися один на одного, як два вепри, роздуваючи ніздрі й спопеляючи очима, але пан Харламп зміркував перший, що йому із самим воєводою доведеться мати справу, напади він на офіцера, котрий їде із князівським наказом, і перший сховав шаблю назад.

— І все–таки я тебе знайду, сучий ти сину! — буркнув він.

— Знайдеш, знайдеш, литво–ботво! — відповів малий рицар.

І вони роз'їхалися: один до кавалькади, другий до хоругов, котрі за цей час значно наблизилися — із клубів куряви вже долинав тупіт копит по вкоченому тракту.

Пан Міхал швидко підрівняв лави вершників та піхотинців і рушив на чолі. За хвилю до нього причвалав пан Заглоба.

— Чого хотіло від тебе це морське страшидло? — спитав він у Володийовського.

— Пан Харламп?.. А нічого. Викликав мене на герць.

— От тобі й маєш! — вигукнув Заглоба. — Та він тебе своїм носом наскрізь проткне! Дивись, пане Міхале, як будете битися, не відрубай найбільшого носа у Речі Посполитій, а то особливий пагорб доведеться для нього насипати. Щастить же віленському воєводі! Іншим доводиться роз'їзди до супротивника висилати, а йому цей рицар ворога здалека почує. Але за віщо він тебе викликав?

— За те, що я поряд із коляскою панни Анни Борзобогатої їхав.

— Чи ба! Треба було б його послати до пана Лонгіна в Замостя. Той би йому показав, де козам роги правлять. Не пощастило чорногузиську, певно, щастя його коротше від носа.

— Я йому про пана Підбип'яту нічого не сказав, — промовив Володийовський, — бо раптом іще відмовиться од герцю. А до Анусі я тепер із подвійним запалом залицятимусь: я теж хочу мати втіху. А що ж ліпшого можна ще робити у цій Варшаві?

— Знайдемо що, знайдемо, пане Міхале! — заспокоїв його, підморгуючи, пан Заглоба. Коли мене замолоду посилали від своєї хоругви стягати податки, я об'їздив увесь край, але такого життя, як у Варшаві, ніде не зазнав.

— Невже, ваша милость, тут не так, як у нас у Задніпров'ї?

— Е, що й казати!

— Вельми цікаво, — збадьорився пан Міхал.

А по хвилі додав:

— А я таки цьому чорногузиську підітну вуса, бо вони у нього задовгі!

РОЗДІЛ XI

Спливло кілька тижнів. Шляхти на вибори з'їжджалося дедалі більше. Населення міста зросло вдесятеро, бо разом із юрбами шляхти сипнули тисячі купців і базарників з усього світу, починаючи з далекої Персії і закінчуючи заморською Англією. На Волі спорудили накриття для сенату , а довкола, вкриваючи просторі луги, біліли тисячі наметів.

Ніхто ще не міг сказати, котрий із кандидатів — королевич Казимир, кардинал, чи Карл Фердинанд, єпископ плоцький, — буде обраний. Обидві сторони докладали великих старань і зусиль. У світ випущено було тисячі листків, у яких перелічувалися достоїнства і вади претендентів; обидва мали численних і могутніх прихильників. Карла підтримував, як відомо, князь Ієремія, тим грізніший для супротивників, що завжди, найвірогідніше, міг потягти за собою замиловану ним шляхту, від якої остаточно все залежало. Але й Казимирові сил не бракувало. За нього була уся верхівка, на його користь використовував свій вплив канцлер, на його бік, здається, схилявся примас, за нього стояла більшість магнатів, кожен із яких мав своїх прихильників. Серед магнатів був і князь Домінік Заславський–Острозький, воєвода сандомирський, котрий хоч і знеславив себе після Пилявців і навіть був притягнутий до суду, але все ж таки найбільший пан у всій Речі Посполитій, ба навіть у всій Європі. Він міг у будь–яку хвилину кинути незліченні багатства на шальку терезів свого кандидата.

Однак і прихильників Казимира не раз брали гіркі сумніви, бо, як сказано було, усе залежало від шляхти, котра уже з четвертого жовтня стояла табором під Варшавою і ще тяглася тисячами з усіх усюд Речі Посполитої і котра в переважній своїй більшості, зачарована іменем Вишневецького і жертовністю королевича Карла, який не шкодував коштів на громадську мету, його сторону тримала. Королевич же, як пан хазяйновитий і заможний, дав чималі гроші на формування нових рейментів, що мали бути віддані під командування Вишневецького. Казимир залюбки зробив би те самісіньке, і, звісно ж, не скнарість його втримала, а саме навпаки — надмірна щедрість, безпосереднім наслідком якої був вічний брак грошей у скарбниці.

Тим часом обидва королевичі вели між собою жваві перемови. Щодня між Непорентом і Яблонною гасали посланці. Казимир за правом старшого і в ім'я братньої любові благав Карла поступитися; єпископ же згоди не давав і писав у відповідь, що негоже гордувати щастям, яке, можливо, випаде на його долю, "бо вирішиться все in liberis suffragiis Речі Посполитої і з волі Всевишнього". А поки що час спливав, шеститижневий термін закінчувався, і з наближенням виборів наближалася нова козацька гроза: дійшли чутки, що Хмельницький зняв облогу зі Львова, діставши після кількох штурмів викуп, став під Замостям і денно й нощно штурмує цей останній заслін Речі Посполитої.

Подейкували також, що, опріч послів, котрих Хмельницький відправив до Варшави з листом, у якому писав, що він, як польський шляхтич, віддає свій голос за Казимира, серед натовпів шляхти і в самому місті крилося чимало переодягненої козацької старшини, якої ніхто розпізнати не міг, бо поприїздила вона під виглядом родовитої і заможної шляхти й нічим, навіть вимовою, від інших виборців, особливо тих, що прибули з українських земель, не різнилася. Перші, як казали, пробралися із чистої допитливості, аби подивитися на вибори й на Варшаву, другі були послані вивідачами — дізнатися, що говорять про майбутню війну, скільки війська має намір виставити Річ Посполита і які на військовий набір планує виділити кошти.